30 / 40
уРок 4
31
вона є, —рятівника чужих життів, того, хто робить жит-
тя пацієнтів, їхніх родичів та власних колег кращим.
Усі вони почали працювати в клініці ще до появи
комп’ютерів, коли рахунки друкували вручну, медсе-
стри носили білі чепчики і ніхто не платив за парку-
вання. Тоді кабінети лікарів нагадували ліфти, а деякі
й справді розташовувались у старих ліфтах.
На заході з нагоди їх ушанування ніхто не міг відріз-
нити лікарів від представників молодшого медперсо-
налу. Не мало значення, хто ким працює чи скільки
заробляє. Цього вечора всі були рівні. Кожен із них при-
святив роботі в клініці 25 років свого життя. У програмі
презентували біографії працівників, однак це зовсім
не було схоже на перелік у резюме. Говорили лише про
важливе:
Завжди життєрадісна. Приємний співрозмов-
ник. Заряд енергії. Прекрасний оповідач. Скромна.
ще в програмі згадали про те, що одна жінка—коор-
динаторка ракового центру — часто затримувалася на
роботі, щоб скласти зручний графік для пацієнтів. а чо-
ловік, який фактично був прибиральником, не просто
прибирав кабінети, а й допомагав відвідувачам знайти
дорогу до необхідного місця. Пожежник був не «просто»
пожежником. То був справжній «будильник» у людсь-
кій подобі, який протягом першого року своєї роботи
в клініці щодня приїздив із Коламбуса до Клівленда —
і жодного разу не спізнився. а це — дві з половиною го-
дини дороги в один бік!
Педіатра хвалили за те, як він імітував голос «каченя-
ти Даффі», щоб заспокоїти переляканих малюків і зму-
сити їх весело сміятися під час медичних оглядів. Окрім
цього, він зробив усе можливе, щоб обов’язкова вимо-
га надягати велосипедні шоломи була закріплена на за-
конодавчому рівні. Одну медсестру назвали актрисою,
гумористкою та авторкою, чиї праці публікували. а ще її