«Історія українського війська»

Розділ 1.

Початки військової справи

більш-менш рівномірно по значній території.

Обидві обставини спричинили скорочення чи-

сельності осіб, здатних до участі у військових

діях. Для племінних груп та вождівств, представ-

лених посттрипільськими культурними комплек-

сами (Усатове, Софіївка), імовірні масштаби

військових контингентів могли складати від

кількох десятків до кількох сотень осіб. Можли-

вості їх мобілізації та концентрації залежали від

території, на якій було розпорошене населення:

для софіївського культурного типу це більш-

менш компактний регіон Середнього Подніпров’я,

для усатівського — значно більша територія від

правобережжя Дунаю та Прута до Дністро-Бузь-

кого межиріччя. Аналогічною виглядає ситуація

для культурних комплексів кулястих амфор,

шнурової кераміки, постмаріупольського.

За розрахунками С. Пустовалова, загальна

чисельність населення степової смуги частини

Вістря стріл. Трипільська культура, кінець

IV — початок ІІІ тис. до н. е. Софіївський ті-

лопальний могильник. Село Софіївка, Київ-

ська область. Археологічний музей Інституту

археології НАН України, Київ

території України в ІІІ тис. до н. е. могла досяга-

ти від 35 тисяч (у тому числі 28 тисяч «катакомб-

ників») до 57 тисяч (ураховуючи й територію

Молдови). Оскільки поховання воїнів складають

10—12 % виявлених

, дослідник вважає, що за-

гальне число воїнів у катакомбній спільноті мог-

ла сягати 5—7 тисяч. Імовірно, це чисельність

«професіоналів», бо, на думку С. Пустовалова,

«у великих битвах могли брати участь усі дорос-

лі чоловіки» — близько 14—17 тисяч. Однак

вірогідність подібних масштабних сутичок за

участі десятитисячних армій у той час на тери-

торії України викликає певні сумніви, хоча б

з огляду на те, що «катакомбна» спільнота до-

мінувала чисельно і навряд чи могла виникну-

ти потреба в подібній «тотальній мобілізації»,

не кажучи про проблеми з утриманням війська

подібних розмірів.

У реальних бойових діях могли брати участь

від кількох десятків до кількох сотень воїнів.

Лише реконструйоване С. Пустоваловим під-

корення «ямників» могло стати приводом для

більш масштабної «мобілізації» військової по-

туги в межах кількох вождівств катакомбної

культурної спільноти.

На думку В. Дергачова, трипільські племена

в цей час перебували на рівні виникнення вій-

ськової демократії, якої в південних регіонах

було досягнуто в кінці бронзової, а можливо —

на початку залізної доби. Зауважимо, що інсти-

тут військової демократії визначають як форму

організації влади, притаманну для епохи пе-

реходу від первісного суспільства до держав-

ності. В умовах війн, які збагачували військових

ватажків, навколо останніх гуртувалася вій-

ськова дружина.

Військова дружина—об’єднання воїнів навко-

ло вождя (ватажка), пізніше — найближче вій-

ськове оточення князя або короля, за іншими ви-

значеннями — постійне об’єднання професійних

воїнів. Тимчасові дружини формуються на

Відповідно, кількість воїнів ямного населення можливо

визначити від 1000 до 2000 воїнів, такою самою могла бути

й чисельність ополчення (тут і далі прим. авт.).