Previous Page  15 / 40 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 15 / 40 Next Page
Page Background

Воїн мідної доби

(трипільська археологічна культура), IV тис. до н. е.

У реконструкції використано археологічні знахідки,

антропоморфну пластику, дані з поховальних пам’яток.

Автори реконструкції:

М. Відейко, О. Ком’яхов

Озброєний луком зі стрілами, мідним кинджалом

та бойовою сокирою-клювцем. В озброєнні воїнів

того часу, як правило, поєднувалися засоби дистан-

ційного ураження ворога (лук зі стрілами, дротики) зі

зброєю ближнього бою — бойові сокири, кинджали.

Простий лук у ті часи в Європі виробляли з твер-

дих порід дерева (ясен, горіх, в’яз), у тому числі відо-

мі луки з тиса, що був популярним матеріалом до

Середньовіччя включно. Стріли озброювали вістрями

з кременю. Вістря трикутної форми закріплювали

з використанням дьогтю та жил. Подібні луки були

ефективною зброєю на дистанції 20—100 м.

Кинджал із мідним клинком, закріпленим клепками

у руків’ї (виготовляли з дерева або кістки), носили

у піхвах. Останні кріпили до пояса або перев’язі, на

грудях, як у цьому випадку. Зображення перев’язі

хрест-навхрест є атрибутом чоловічих антропоморфних

статуеток трипільської та інших археологічних культур

Центральної та Південно-Східної Європи того часу.

Мідна сокира-клювець насаджена на коротке

(до 0,5 м) руків’я. Ефективна зброя для ураження

ворога, у тому числі захищеного щитом або обладун-

ками. Утрата щита робила супротивника вразливим

до стріл та дротиків. Застосування подібної зброї

можна вважати свідченням наявності щитів та захис-

них обладунків у ті часи.

Воїн має нараменну пов’язку із тканини, пояс із

мотузки у кілька обертів, за яким носить сокиру.

Взуття — шкіряні напівчоботи. Одяг реконструйова-

но за зображеннями на антропоморфній пластиці

трипільської культури.

Воїни того часу на теренах Європи використовува-

ли бойове фарбування, у тому числі вохрою, татуюван-

ня. Інформація про це отримана під час вивчення давніх

поховань. Фарбування мало магічне та практичне зна-

чення, полегшуючи ідентифікацію свій—чужий на полі

бою. Татуювання також мало магічне значення й відо-

бражало племінну належність та статус воїна.

Воїна зображено на тлі підпаленої садиби на укріп­

леному палісадом поселенні.