«Бог дає таланти всім» Регіни Бретт

БоГ дАЄ тА ЛАНти ВсІМ

роботою, за яку мені заплатили гроші, була прогулянка

з собакою. КігтикиМамзелі були пофарбовані червоним

лаком, а ще вона носила бантик. Після тривалої прогу-

лянки ця біла пухнаста кулька нарешті зробила свої спра-

ви, і я привела її додому. Власниця задерла кінчик її пух-

настого круглого хвостика.

— Ти… її… не підтерла? — видихнула вона.

Присягаюсь, у ту мить я побачила на мордочці Мам-

зелі зловісну посмішку. На цій роботі я довго не протри-

малася. я гадала, що мене найняли гуляти з собакою, а не

підтирати їй зад.

Потім я працювала персональним асистентом у ре-

сторані з шоу-програмою. Мій бос просто виснажив ме-

не, змушуючи невпинно прибирати гримерки й туалети.

я була старшокласницею й приходила додому після пів-

ночі. З тієї роботи мене звільнили батьки. Згодом я «ви-

росла» до посади касира в аптеці «Clark’s Pharmacy», де

здебільшого струшувала пилюку з вітамінів, надавши собі

заклопотаного вигляду, і робила все, щоб мене не впійма-

ли на крадіжці батончиків. Потім працювала офіціанткою

в сімейному ресторані Вайденерів, де відвідувачі залиша-

ли мені чайові —монетки—просто в калюжках кетчупу.

Наступний крок—робота в місцевій лікарні, де мені

видали рожеву уніформу й сіточку для волосся. я годи-

нами стояла в білих капцях і викладала чорносливо-

ве пюре на довжелезну конвеєрну стрічку. На бейджі,

що його мені видали, гордо зазначалося: «Помічник ку-

харя». У своєму резюме я назвала цю посаду «асистент

дієтолога». я й досі зберігаю і бейдж, і сіточку для волос-

ся в спеціальному альбомі: вони нагадують мені про ті

часи, коли я працювала з шостої ранку до третьої дня,

миючи таці, оббльовані пацієнтами та заляпані кров’ю.

Навіть не можу пригадати, чи вдягали ми тоді захисні

рукавички.