14 / 40
уРок 1
1 5
співчувати сліпому чоловікові, який приходив щосереди,
щоб замовити печінку з цибулею, і розштовхував людей
своєю білою палицею, вигукуючи замовлення.
Робота в похоронному бюро навчила мене втіша-
ти людей у їхньому горі, і через багато років, працюючи
репортеркою, я змогла знайти правильні слова співчут-
тя для чоловіка, сина якого застрелили, коли той їхав до-
дому на велосипеді. Робота у відділенні невідкладної до-
помоги— там, де життя зустрічається зі смертю, —дала
мені більше уявлення про «дедлайни», аніж будь-який
редактор із відділу новин.
щоразу, коли я працювала секретаркою, я вчилася
друкувати швидше й краще. а коли працювала консуль-
тантом алкоголіків, я навчилася визначати, коли люди
брешуть мені під час розмови — як-от клієнт, котрий
відсидів свій термін у в’язниці за вбивство в нетверезо-
му стані, але при цьому вважав, що не має жодних проб-
лем з алкоголем. Працюючи клерком у транспортному
суді, я записувала інформацію про штрафи, і це навчило
мене шукати судові архіви. Це вміння знадобилося, ко-
ли я проводила розслідування — чоловікові, який по-
рушував правила дорожнього руху 32 рази, завжди від-
давали його водійські права, аж доки він не збив двох
студентів на смерть.
Робота секретаркою юриста, де я друкувала довже-
лезні юридичні документи, допомогла мені зрозуміти
принципи судової системи. Тож коли я написала про не-
винного чоловіка, якого засудили до смертної кари, це
привело до того, що в штаті Огайо було змінено закон,
тож прокурори не могли далі приховувати важливі до-
кази. Цей чоловік провів у в’язниці двадцять років, од-
нак вийшов на волю.
є такий вислів: «Життя—це те, що трапляється, коли
в тебе зовсім інші плани». Те саме можна сказати й про