17 / 40
1 8
БоГ дАЄ тА ЛАНти ВсІМ
бюро. Окрім випадків, коли треба було рятувати життя,
мені доводилося їздити до лікарень, будинків для людей
похилого віку та людей, у чиїйродині хтось помер. Забира-
ти тіла—робота негламурна, однак завдяки їй я оплачува-
ла свої рахунки, і, як ми тоді жартували, ніхто не скаржив-
ся. Та коли я завагітніла, я не могла дозволити собі завдати
шкоди спині абойдитині, піднімаючи тіла вагоюпонад три-
стафунтів. Похороннебюронемоглодозволити собі більш
ніж двох працівників на зміні, тож мені довелося піти.
я не знала, де шукати нову роботу. як я зможу зали-
шити доньку на весь день? Із батьків у неї була тільки я.
а якщо мене не буде цілий день, у неї взагалі не буде
батьків. Про роботу на фабриці годі було й думати—там
не було гнучкого графіка. якщо працюватиму з сьомої
ранку до третьої дня, це означатиме, що донька проки-
датиметься без мене й проводитиме половину дня з ки-
мось іншим. Графік із третьої дня до одинадцятої вечо-
ра означав, що я ніколи не вкладатиму її спати. а нічна
зміна з одинадцятої до сьомої ранку? Тоді моїй дівчинці
доведеться ночувати у знайомих.
я подавала документи в кілька місць, однак мені бра-
кувало навичок. я навіть не могла друкувати. Не могла
придбати автомобіль, тож постійно позичала той, що на-
лежав батькові. Матері-одиначці непросто мріяти на са-
моті. Для мрій потрібні гроші. За винятком дитини, моє
життя можна було вважати суцільним банкрутством. Ось
чому настала мить, коли в моїх руках опинилися ці до-
кументи. Офіційно документ був «заявою на отриман-
ня допомоги для залежних дітей». Однак у нашому ма-
ленькому містечку назва цього документа ілюструвала
його зміст: допомога з безробіття. я не знала, що роби-
ти з цією анкетою на 32 сторінки. Отримувати допомо-
гу з безробіття було набагато легше, ніж знайти роботу
та організувати догляд за дитиною так, щоб він не заби-