«Історія українського війська»

Здобувши незалежність у 1991 році, Україна

проголосила, що не має зовнішніх ворогів і те-

риторіальних претензій до сусідів. 1994 року

Будапештським меморандумом було засвідчено

наш без’ядерний статус, а натомість суверенітет

та територіальну цілісність було гарантовано

провідними світовими державами — Росією,

США та Великою Британією.

І здавалося по тому, що за таких умов ар-

мія — це звичайнісінька декорація, формаль-

ність суверенітету. Що, власне, й не дава-

ло українській армії стати гідною ХХІ століття.

Її фінансування і склад скорочувалися, майно

розкрадалося, військовий призов урешті було

скасовано. Постачання та озброєння армії, за-

безпечення й умови життя військових посіли

останні місця серед державних справ. І трива-

лий час не була нікому «офіційно» потрібною

історія українського війська — бо ж нащо до-

сліджувати історію того суспільного інституту,

який відходить у минуле?

Усе змінилося 2014 року. Миролюбна позиція

України була зневажена, а міжнародні гарантії її

безпеки виявилися порожніми папірцями. Війсь-

ка Російської Федерації окупували Крим, і нада-

лі Кремль розпалив конфлікт у Донбасі, забез-

печений технічними та людськими ресурсами

сусідньої держави. Україна опинилася в стані

збройного протистояння із країною, набагато по-

тужнішою, керівництво якої одержиме манією

державної величі та імперіалізму.

У якісь моменти видавалося, що ось-ось во-

рожі лави посунуть далі. І утвориться на росій-

ських багнетах замість України «Новоросія» чи

«Малоросія». Але цього не сталося. Не тому, що

не було у Кремля такого бажання. Просто Укра-

їна як життєспроможний організм блискуче

швидко відновила свою здатність до опору —

спочатку на звичайному людському рівні. Де-

сятки тисяч добровольців узяли в руки зброю,

їх споряджали десятки тисяч волонтерів за на-

родні кошти мільйонів звичайних людей. І саме

завдяки цьому агресію було зупинено.

І ця звитяга потребує свого розуміння. Адже

українці вийшли на захист своєї країни не впер-

ше. Цей бойовий дух був властивим нашим пред-

кам, які свою землю боронили тисячі років. Ми

маємо знати, що це — невмируща традиція від

прадавніх володарів степів і лісів, середньовічних

дружинників і лицарів, запорозьких козаків, воя-

ків УНР і УПА, українців-бійців армій Об’єднаних

Націй. Нам є що пригадати, дивлячись на ті зна-

мена, які пройшли бойове хрещення лише вчора.

Сподіваємося, що книга, яку ви тримаєте

в руках, цьому допоможе. Дослідники, об’єдна-

ні в громадському проекті “LIKБЕЗ. Історичний

фронт”, намагалися викласти сучасний погляд

на історію українського війська. Тепер це —

складний продукт співпраці археологів, істори-

ків, реконструкторів та художника. Зазначимо,

що нашою метою було показати не відомих ге-

роїв і полководців, про яких уже чули і знаємо,

а звичайних українських вояків, які й були завж-

ди живим щитом нашої країни. Як і чим вони

воювали і як перемагали.

Кирило Галушко

координатор громадського

просвітницького проекту

“LIKБЕЗ. Історичний фронт”

Передмова