13 / 36
Передмова
12
чись із крісла, нездатний перевести подих від захо-
плення. Десь на середині історії доктор Франкл пре-
зентує власну теорію логотерапії. Він так делікатно
вводить її в оповідь, що, лише закінчивши читати кни-
гу, читач усвідомлює, що це глибокодумне есе, а не ще
одна жорстока історія про концентраційні табори.
Читач багато чого навчиться із цього автобіогра-
фічного фрагмента. Він дізнається, що відбувається
з людиною, яка раптово усвідомлює, що їй «нічого
втрачати, окрім свого сміховинно оголеного життя».
Описана Франклом суміш потоку емоцій та апатії за-
хоплює. Спочатку на допомогу врятованому прихо-
дить холодна, відчужена цікавість до своєї долі. Не-
забаром виникають стратегії, покликані врятувати
життя, хоча шанси на виживання є мізерними. Голод,
приниження, страх і глибоку злість на несправедли-
вість можна витримати завдяки ретельно збереже-
ним образам коханих людей, релігії, чорному гумору
і навіть побіжно побаченій цілющій красі природи —
дереву чи заходу сонця.
Одначе ці заспокійливі моменти не зміцнюють волю
до життя, якщо не допомагають в’язню знайти сенс
у його, на перший погляд, беззмістовному страждан-
ні. Саме в цьому полягає центральна тема екзистен-
ціалізму: жити означає страждати, вижити означає
знайти сенс у стражданні. Якщо життя взагалі має
сенс, має бути сенс у стражданні й смерті. Та жодна
людина не може сказати іншій, у чому цей сенс поля-
гає. Кожен повинен з’ясувати його для себе і взяти
на себе відповідальність, передбачену цією відповід-
дю. Упоравшись із цим, людина буде рости, попри
всі приниження. Франкл захоплюється цитуванням