17 / 36
Передмова до видання 1992 року
16
в концентраційному таборі», у той час як перша частина
є екзистенційноюперевіркоюмоїх теорій. Таким чином,
обидві частини взаємно підтримують їхню ймовірність.
Я не думав про це, коли писав книжку в 1945 році.
Я створив її протягом дев’яти плідних днів, абсолют-
но переконаний, що книжка повинна бути видана
анонімно. Справді, на обкладинці першого німець-
кого видання немає мого прізвища, хоч в останнюмить,
незадовго до друку, друзі переконали мене надруку-
вати книжку з моїм ім’ям хоча б на титульній сторін-
ці. Спочатку, однак, книжка писалася з абсолютним
переконанням, що побачить світ як анонімний опус,
який не принесе авторові літературної слави. Я хотів
лише показати читачу конкретними прикладами, що
життя має потенційний сенс за будь-яких обставин,
навіть за найбільш жалюгідних. І я вважав, якщо ідею
проілюструвати ситуацією настільки екстремальною,
як-от перебування в концентраційному таборі, за-
кладені в книжці думки будуть почуті. Отож, я почу-
вався відповідальним, записуючи те, що пережив,
оскільки вважав, що це може допомогти людям на
межі відчаю.
І це водночас дивно й неймовірно для мене, що —
серед кількох десятків книжок, написаних мною, —
саме ця, яку я мав намір опублікувати анонімно, щоб
вона не спиралася на авторитет автора, стала успіш-
ною. Знову і знову я попереджав моїх студентів як у Єв-
ропі, так і в Америці: «Не шукайте успіху — що більше
ви націлені на нього і ставите його за мету, то більші
шанси його не здобути. Коли йдеться про успішність,
її не можна придбати; її можна тільки прагнути. І во-
на приходить лише як неочікуваний побічний ефект