6 / 34
Ми постійно шукаємо щастя і не ймемо віри, що воно
зовсім поруч. Щастя в нас самих. Треба просто навчи-
тися радіти й бути вдячним за абсолютно звичні речі:
людей, які довкола тебе, місце, де ти народився, де ти
живеш, рід, який дав тобі традиції та віру. Кажуть, віра —
це великий дар. Хтось вчиться її роками, а хтось просто
отримує в подарунок від Бога. Цей подарунок так висо-
ко цінується і передається з роду в рід. Адже саме тра-
диційна віра і мораль збирає щороку всіх родичів, де б
вони не були — в Мілані, Торонто чи Тель-Авіві, — до-
дому на Святу вечерю з дванадцятьма стравами і різд-
вяним Дідухом. Тут іще ходять вертепи морозяними
вулицями й пекельні чорти лякають дітей за непослух
гріхами, а не роздають подарунки задурно всім. Тут зма-
лечку вчать, що за всі дії треба відповідати, а особливо
за недобрі діла. Всесвіт відгукується добром на добро
і злом на зло, що відомо із сивої давнини й лише нещо-
давно доведено вченими-фізиками.
Не знаю іншого такого міста у світі (а може, я ще
просто не все бачила), де багатство і розмаїття фарб
і смаків так органічно й гармонійно поєднуються. Тут
немає жодного вільного столика в кафе на свята, звіду-
сіль чути різні мови, діалекти й говірки. Львів радо при-
ймає кожного, хто готовий поринути в місцевий коло-
рит і аромати, а особливо аромати Різдва. Часто їжджу
в інші міста й країни, і ніде насправді не почуваюся
так добре, як удома на зимові свята. Тут тобі і вертеп,