10 / 34
Моє сонцесяйне Різдво
9
Світ — вертеп, і світ — театр. Колядуємо! Звесе-
ляємо і себе, і ближнього, бо святкуємо день на-
родження сонця-Месії, день народження Бога.
Різдво для мене — це не просто біблійний
сюжет, можливість замислитися над мудрістю
Божого промислу, зануритися в його барвис
тість та сакральність. Це набагато більше. Бо
моєму Різдву не одна тисяча літ. Воно з житніх
нив та з тих країв, у яких сонце стозряче, небо
підперезане перевеслами-веселками, україн-
ці — могутні велети з завишиваними казками
на рукавах сорочок та на крилятах рушників.
Ось маленька дівчинка в розкішному білому
кожушку, прикрашеному барвистою вишивкою,
веде ватагу колядників проспектом Шевченка.
У руках малої ружа-зірка, символ моєї України,
яка сповіщає про те, що день поборов ніч, що
народилося молоде сонце, що диво-народження
Месії відбувається щороку і відбуватиметься,
допоки існує земля. Мала гордо двома руцями
тримає в руках блискучу зірку, час від часу дістає
до рогика і з усієї сили крутить ним. Різнобарв’я
золоте стає коловоротом, зірка мигтить у своєму
дивному леті, а малі колядники, котрі чемно
йдуть слідком за зорею, гордо виспівують:
А в пана, пана, в пана Петра
Стояла яблінька посеред двора.
На тій яблінці золотая кора…