12 / 34
Моє сонцесяйне Різдво
11
сто, наче у церкві. Стіни зорять білизною. Обра-
зи усміхаються рушниками, а начищені до бли-
ску очі вікон запускають у хату стільки сонця
і світла, що все довкола стає урочистим. Мама
з бабусею чаклують над приготуванням Святої
вечері. Знаю, що не можна їм заважати, щоб не
сполохати чарівний серпанок різдвяної місте-
рії — приготування дванадцяти страв. У печі
щось булькає, кипить, шкварчить і так смачно
пахне, що аж голова обертом. Мама підходить
до мене, ніжно цілує в чоло, дає пампушок і гор-
нятко молока. Дорослим їсти цього дня аж до
вечері заборонено. Дозволяється, зовсім тріш-
ки, тільки дітям і хворим. Зітхаю. Доведеться
їсти те, що дали. Ковтаю нетерплячість, запи
ваючи її молоком.
Бабуся шепоче молитву. Вона вимішує ті-
сто на хліб.
На столі пріють у воді сушені опеньки. Горох
у поливяній мисці, залитий криничною холод-
ною водою, набундючено чекає своєї черги.
Вихваляється розмаїттям сушениця: і яблука,
і груші, і вишні. Вони вже готові пірнути у во-
ду і створити узвар. Стоїть у слоїку квашена
капуста і різна всяка всячина. У каструлі чека-
ють свого часу поважні окуні (де ж вони взялися?
хто їх наловив, коли?). Під столом затаївся Глив-
ко, наш котик-муркотик. Смачний аромат кухні