11 / 34
Дара Корній
10
І я згадую…Згадуюсебе. Такоюжмалою…Моє
сонцелике дитинство, моє сонцесяйне Різдво…
Початок
Ще мить, ще однесенька мить, і я долітаю в то-
му сні, з якого висмикує мене ранок. Та сон,
ніби невловима птаха щастя, вже полетів у ви-
рій. Ще трішки ніжуся в ліжку, солодко позіхаю,
потягуюсь. Доведеться вставати. Здається, чую,
як за стіною в печі потріскують дрова. Вдихаю
запах, який іде від них. Це не звичайні полінця,
це полінця, приготовлені заздалегідь моїм діду-
сем для Живого вогню, який розпалюється раз
на рік для приготування Святої вечері. Чомусь
вони завжди так особливо пахнуть…. Заплю-
щую очі, і мариться мені літо, багаття на Купала
й навіть спів жайворона. Так от чому я у сні лі-
тала? Я була жайвороном! Пригадую свій сон:
теплий сонячний день, і руки в мене — це крила,
лечу і вдихаю запах літа, до якого домішується
дим, і я влітаю в… зиму. Ще трішки марю сном.
Тоді струшую з себе дрімоту, відтуляю фіранку
і дивлюся у вікно. Яка розкішна цьогоріч зима!
Стільки снігу намело, багато морозу (зі стріх не
капне), і…багато сонця. Так і має бути такого дня.
Причепурююсь — я готова. Вибігаю в кухню
і вклякаю заворожено. У кухні світло й урочи-