5 / 18
Розділ 1
Ярема
Ч
орної ночі року 1843-го в курильні власного маєтку з вік-
нами в осінній голий сад конав шістдесятирічний Ярема
Дорош — єдиний син славного полкового хорунжого Петра
Дороша, хазяїн гайків, млинків, нивок, винокурень, сіл у Ко-
зелецькому, Остерському й Ніжинському повітах, двоповерхо-
вого кам’яного палацу в Чернігові та викоханої садиби в До-
рошівці на Десні. Білорукий, наче зроду шаблі не тримав,
кістлявий, дужий — хрипів на турецькій отоманці, устеленій
перським килимом, утрачав свідомість, приходив до тями, чіп-
лявся очима за святі лики, нечутно ворушив устами, ніби питав
спантеличено: «Уже й час?»
— Отче наш, спаси раба твого Ярему…—плакав біля ото-
манки сивовусий служка Дорошів Савко, витирав хазяїну мок-
ре чоло, з острахом косував на Дорошеву дружину — соро-
катрирічну пані Станіславу, суху від самотності й гордощів
польку з сім’ї збіднілого шляхтича. До чоловіка не підходила,
наче між ними провалля бездонне. Застигла біля столу, за-
ставленого люльками з глини, порцеляни, гарбуза, груші, ку-
курудзяних качанів. Склала на грудях руки милосердно, а очі
холодні, злі. Не зважала на лікаря з німчурів, що той крапав