7 / 18
7
чи хворих до неї везти марно. «Кому можу допомогти, до того
сама йду», — усім одне відказує.
От і пришкандибала до Дорошів поночі. Носом повела…
— Не їла душа часнику, то й не пахнутиме, а тут — сморід
грішний, — мовила Дорошисі в передпокої.
Посунула до курильні, наче точно знала — там Дорош із
земним життям прощається. Ніхто зупинити не насмілився.
Нема відчайдухів. Тільки переляканий Савко біг за ворожкою
услід, кланявся, бубонів:
— Змилуйтеся, бабо Кривошиїхо! Урятуйте Ярему Петро-
вича! Ще вчора верхи стрілою літали. А веселі ж були! А дужі!
З Ніжина ми поверталися. На пасіку заїхали. Пан Ярема каву
пили, люльку курили, одпочивали. Там і заночували. Уранці
в Дорошівку в’їхали, Ярема Петрович на гніздо своє здалеку
глянули, потьмяніли. У курильні замкнулися. «На самоті по-
бути хочу», —сказали. Пані Станіслава до обіду не сідали, усе
на нього чекали… Не втерпіли, зайшли до курильні, а Ярема
Петрович на долівці хриплять…
Савко замовк на мить, на бабу зиркнув.
— Бабо, чуєте? Як хазяїн помруть, і мені не жити!
— Не жити, — Кривошиїха луною.
Увійшла до курильні, зоставила ошелешеного Савка за
дверима.
Слабкий Дорош лиш очима слідкував за тим, як худа темна
баба стала біля отоманки, дістала з-за пазухи потріскану гли-
няну люльку, набила травою, розкурила, устромила йому в зуби.
— Листя і квіти тернові, — мовила сухим тріскучим голо-
сом. — Кров очистять, а душу — ні… Куріть, пане Дороше.
Викурите люльку, і все, чого перед смертю бажаєте, саме на
язик полізе. Допоможу… Не такий ваш гріх страшний, щоби
в помочі вам відмовити. Куріть…
…Що та клята баба знала? Мить тому Дорошеві й ворухну-
тися було несила, а люльку на вустах відчув, обхопив її трем-
тячою долонею, затягнувся, поплив… Чого йому перед смертю