9 / 18
9
простенький альбом… Писав, ледь стримував молодече азарт-
не хвилювання — залило по вінця, скаламутило думки, ого-
лило бажання.
«Уранці сьогодні чув дивну молитву я — ви, ясна й гожа,
світла панночко, просили сонце, щоби воно освітило вас.
Почув я ті слова, та не зрозумів, бо ви сама — сонце! На
кого глянете прихильно —тому вже й щастя. Душа моя
грішна впала в чисте море ваших синіх очей, серце моє ше-
поче ваше прекрасне ім’я — Перпетуя, думки мої тільки
про вас, моя дорогоцінна панночко. Мрії мої тільки проте,
щоб і мене освітив ласкавий погляд очей ваших ясних.
Вірний до скону раб ваш
Ярема Петрів Дорош».
До Дорошівки повертався не в колясці з набундюченою дру-
жиною — і кав’яр їй у предводительському домі гірчив, і пе-
ченя зажирна, і гриби надто солоні, — поскакав верхи. Усмі-
хався у вуса, та не задурно: у Козельці залишився вірний
Савко з таємним завданням хазяїна дізнатися геть усе про
дивне створіння на ім’я Перпетуя.
Назавтра вже знав: міщанку Перпетую сімнадцяти років від
народження худого дворянського роду Ізоватових з містечка
Бахмут Катеринославської губернії виписала собі донька ко-
зелецького предводителя, аби та її музики навчала. Столу-
ється з хазяями й обдарована їхньою особливою дружньою
прихильністю за сумирний норов і шляхетні манери, а живе
у флігельку на задньому дворі, де й усі інші вчені люди кімнатки
мають: і студент-математик із Києва, і горбоноса францужен-
ка, що вона читає предводительці любовні романи перед сном,
і садівник-саксонець.
— Не губіть! — тільки й прошепотіла перелякана Пер-
петуя, коли за два дні по Покрові посеред ночі на порозі її
кімнатки став натхненний Дорош — кістлявий, дужий. Вуса
білі, а очі молоді!