8 / 18
8
бажати? Сонце побачити. І як тій ворожці пояснити, що сонце
має ім’я, чорні брови, густі вії й такі сині очі, що душа плаче
від щастя, варто лише їх згадати?
Рік тому на Покрову в козелецькому соборі Різдва Пресвятої
Богородиці Ярема Дорош уперше побачив своє сонце. Приїхав
із Дорошихою до храму вранці після всеношної — у церкві
панянок повно. Ох, чув не раз старий Дорош ті покровські
дівочі молитви чудні: «Свята мати, Покровонько, накрий мою
головоньку хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою».
— Сонце ясне… — почув тихий шепіт за спиною.
Озирнувся. Біля ікониПресвятої Богородиці тендітна панноч-
ка в капелюшку «баволе», бурнусику й пишній спідниці, розши-
тій галунами, дивилася на Матір Божу, а молилася сонцю…
— Сонце ясне… Ти святе і чисте. Освітлюєш і гори, і доли.
Освіти мене, рабу Божу Перпетую, перед панами, перед по-
пами, перед царями, перед усім світом християнським…
Перпетуя— ікона Дорошева… Того ж дня в домі предводи-
теля козелецького повітового дворянства зграйка панночок на
чолі з хазяйською донькою Доллі розлилася буфетною, де гос-
ті перед обідом розважалися горілкою, кав’яром і устрицями.
Доллі притисла до грудей розцяцькований альбом у коштовній
шкіряній палітурці, вигукнула екзальтовано:
— У свято Покрови просимо щиросердних гостей залиши-
ти благі побажання в дівочих альбомах!
Гості бровами поворушили—бач, яких вольностей предво-
дительська донька в Санкт-Петербурзі набралася! — та пи-
сати побажання в дівочі альбоми кинулися завзято. Дорош
спостерігав за тим дійством із крісла в дальньому куті буфетної
з чаркою французької горілки в руці, коли до нього наблизи-
лася тендітна синьоока панночка, простягнула альбом:
— Чи не буде ваша ласка й мені в альбом написати…
Галуни на пишній спідниці… Голосок тремтить. Дорош гля-
нув у ті очі й пропав. Терпляче дочекався гусячого пера, що
воно переходило з рук у руки, поклав на покерний столик