34 / 40
34
може, через тоненькі білі волосинки на її руках, або в цьо-
му винна кров, що якось вдарила їй в обличчя під ледь
помітними веснянками на щоках, але Стівен відчув у ній
інше палке життя, ніж те, котре вона вела у спокої та за-
боронах будинку свого чоловіка з його овальними блис-
кучими порцеляновими ручками на дверях та ретельно
викладеним паркетом.
Тиждень по тому Азер запропонував Меро запросити
Стівена обідати разом із робітниками у кімнаті в задній
частині фабрики. Там стояли два-три довгі столи і мож-
на було поїсти, а обід робітники приносили з собою
або ж купували те, що готувала беззуба жінка у білому
платку.
На третій день посеред загальної бесіди Стівен рап
тово встав.
—Вибачте, — пробурмотів він, перш ніж вибігти
з кімнати.
Жак Бонé, старий робітник фабрики, вийшов за ним
та побачив, як Стівен стоїть обіпертий на стіну будівлі.
Жак дружньо поклав руку йому на плече та поцікавився,
чи все з ним гаразд.
Обличчя Стівена зблідло, з лоба стікали краплі поту.
— Зі мною все добре, — відповів він.
—Що сталося? Ви погано себе почуваєте?
—Мені, мабуть, занадто спекотно. Зараз покращає, —
він витягнув носовичок і протер обличчя.
—Може, ви зайдете та доїсте?— запропонував Боне. —
Той кролик, приготований старою, виглядає апетитно.
—Ні! — Стівена взяли дрижаки. — Я не піду, вибачте.
Він викрутився з-під турботливої руки Боне і швидко
пішов у напрямку міста.