32 / 40
32
на папери, вихоплюючи обличчя двох супротивників.
Стівен спостерігав за їх енергійною суперечкою, але від-
чував себе непричетним до розмови, бо це більше було
схоже на обмін закликами, ніж аргументами.
Від багатства Азера думки Стівена природно з’їхали
до його майна, до будинку на бульварі, до саду, до вго-
дованих дітей — Грегуара з його нудьгуючим погля-
дом і Лізетти з її непристойною посмішкою — і до ма-
дам Азер. Остання фігура викликала у нього несумісні
почуття.
—…це логічний наслідок того, що виробництво роз-
бите на таку кількість окремих процесів, — прозвучала
репліка Азера.
— Я би теж хотів, щоби процес фарбування відбувався
тут, — відповідав Меро. — Але ви ж знаєте, що…
Він не знав її справжнього віку, але було щось таке
у чуттєвості її шкіри — він помітив мурашки, що з’яви
лися на її руці від протягу з саду. Було щось, перш за все,
у нетерплячості, з якою вона повертала голову, коли хо-
вала свій погляд.
—…ви згідні, месьє Рейзфорд?
— Абсолютно згідний.
—Ні, якщо нам доведеться вкладати гроші у більші
приміщення, — відповів Меро.
«Я божеволію, — думав Стівен, придушуючи бажання
розсміятися. —Я, мабуть, божевільний, бо сиджу у цьому
душному кабінеті, дивлюся на обличчя цього чоловіка,
слухаю його коментарі щодо сотень робочих місць — і ду-
маю про такі речі, щодо яких сам собі не можу зізнатися,
та ще й всміхаюся і погоджуюся з…»
—Я відмовляюся продовжувати розмову в присутності
цього молодого чоловіка, —сказавМеро. —Вибачте мені,