32 / 38
30
записи в бісів стираються. Біси часто самі підсову-
ють нам погані помисли і, якщо ми їх приймаємо,
записують у хартії. Якщо відчуваєш у душі ці
початки пекла, треба відразу попросити в Бога
прощення й сходити на сповідь. Нерозкаяними
гріхами ми даємо дияволові право на володіння
нашою душею, тому краще такого не допускати».
Варязькі печери
Є в Києво-Печерській Лаврі й такі печери, куди
без провідника й благословення священновладдя
і не впустять. Називаються вони — Варязькі
печери, або Печери розбійників.
«Саме сюди прийшов преподобний Антоній
Печерський, але жив не в цих печерах, а поруч —
у печері преподобного Іларіона, а тут мешкали
язичники, — пояснює нам ієромонах Никодим,
припоручаючи нас новому провідникові. — Пе-
чери збереглися в тому первісному вигляді
й не обладнані для відвідувачів».
Відчинивши півкруглі чавунні двері, ста-
ренький чернець-провідник пальчиком рахує,
скільки чоловік заходить, і наставляє: «Щоб
стільки ж і повернулося, з Божою поміччю».
На відміну від Дальніх печер, крім ліхтаря
ченця-провідника, освітлення взагалі немає,
запалені свічки майже не допомагають. «Го-
лову бережіть!» — радить чернець, і на під-
твердження цих слів я саме вписуюся лобом
у холодний піщаник печерної «стелі». Доки
витирала лоба, свічка мало не згасла, а супро-
відник зник у вигинах варязького лабіринту.
«Ось чому сюди не всіх пускають», — подумала
я, шурхнувши ногою в яму, і від страху почала
кликати на допомогу. Наш провідник тут як
дома — пересувається швидко, допомагає
й постійно жартує: «А тепер уявіть, як варяги
злякалися, коли преподобний Антоній почав
тут молитися! З переляку так і втекли, сер-
дешні. Деяких батюшка навіть похрестити
встиг, ще “тепленькими” від страху. Але жив
преподобний Антоній не тут, а в Дальніх
печерах. Ці так і назвали Варязькими, або
Бесы часто сами подсовывают нам помыслы
плохие, и если мы их принимаем — записывают
в хартии. Если чувствуешь в душе эти начатки
ада — нужно сразу попросить у Бога прощения
и сходить на исповедь. Нераскаянными грехами
мы даем дьяволу право на владение нашей душой,
потому лучше такого не допускать».
Варяжские пещеры
Есть в Киево-Печерской Лавре и такие пещеры,
куда без проводника и благословения священ-
ноначалия и не впустят. Называются они — Ва-
ряжские пещеры, или пещеры разбойников.
«Именно сюда пришел преподобный Антоний
Печерский, но жил не в этих пещерах, а рядом —
в пещере преподобного Иллариона, а здесь
обитали язычники, — объясняет нам иеромонах
Никодим, поручая нас новому проводнику. —Пе-
щеры сохранились в первоначальном виде
и не оборудованы для посетителей».
Открыв полукруглую чугунную дверь, старень-
кий монах-проводник пальчиком считает,
сколько человек заходит, и наставляет: «Чтобы
столько же и вернулось, с Божьей помощью».
В отличие от Дальних пещер, кроме фонаря
инока-проводника освещения вообще нет,
горящие свечи почти не помогают. «Голову
берегите!» — советует монах, и в подтверждение
этих слов я в аккурат вписываюсь лбом в холод-
ный песчаник пещерного «потолка». Пока
чистила лоб, свеча едва не потухла, а провожа-
тый скрылся в изгибах варяжского лабиринта.
«Вот почему сюда не всех пускают», — подумала
я, угодив ногой в яму, и от страха стала звать на
помощь. Наш проводник здесь как дома — пере-
двигается быстро, помогает и постоянно шутит:
«А теперь представьте, как варяги испугались,
когда преподобный Антоний здесь молиться
начал! Со страху так и убежали, болезные.
Некоторых батюшка даже покрестить успел, еще
“тепленькими” от страха. Но жил преподобный
Антоний не здесь, а в Дальних пещерах. Эти так
и назвали Варяжскими, или Разбойничьими —
thoughts into our minds; should we accept them,
they record them in the charters. If you can feel
these stirrings of hell in your soul, you need to
immediately ask God for forgiveness and to
confess to a priest. Our unrepented sins entitle the
Devil to our soul. That is why it is best to prevent
that from happening.”
Varangian Caves
There are caves in Kyiv-Pechersk Lavra where you
will not be allowed to enter without a guide and
a blessing from the hierocracy. They are called
Varangian Caves, or the Caves of Bandits.
“It is here that the Venerable Anthony of the Caves
came, but he did not live in these caves, but nearby, in
the cave of the Venerable Hilarion, while the
Varangian Caves were inhabited by pagans,” explains
Hieromonk Nicodemus entrusting us to another
guide. “The caves have been preserved in their
original shape, and they are not equipped for visitors.”
Having opened the semicircular cast-iron door, the
old monk-guide counts with his finger how many
people are entering, then instructs, “May as many
return as many have entered, with God’s help.”
Unlike in the Far Caves, there is no light here at all,
only the torch of the cenobite guide. The candlelight
is almost not helping. “Mind your head!” advises the
monk, but no sooner has he spoken the words than
I hit my forehead against the cold sandstone of the
cave ‘ceiling’. While I am cleaning my forehead, the
candle nearly goes out, and the guide disappears in
the turns of the Varangian labyrinth. “This is why
not everyone is allowed here,” I think. My foot gets
caught in a pit, which makes me start crying out for
help in fear. Our guide feels at home here: moves
quickly around, helps and constantly cracks jokes,
“And now imagine the fright of the Varangians when
the Venerable Anthony began to pray here! So, they
ran away in fear, the poor things. The Holy Father
even managed to cross some of them, still ‘fresh’
from their fright. But it is not here that the Venerable
Anthony lived, but in the Far Caves. These ones were
called Varangian Caves, or the Caves of Bandits, in