11 / 22
13
Ми з місіс Отис обидві з Вісл-Стоп, маленького містечка миль
за десять звідси, біля залізничних товарних станцій. Останні десь
років із тридцять вона мешкала біля мене, трохи далі вулицею.
А коли її чоловік помер, її сина та невістку вдарив серцевий напад
через те, що вона переїхала жити до будинку престарілих, і вони
попросили мене поїхати з нею. Я сказала їм, що побуду з нею
деякий час — вона ще цього не знає, але я збираюся додому,
щойно вона тут обживеться.
Тут не так уже й погано. Кілька днів тому ми отримали різдвя-
ні бутоньєрки, щоб носити на пальтах. На моїй були маленькі
блискучі червоні різдвяні кульки, а місіс Отис дісталася одна
з обличчям Санта-Клауса. Але мені сумно було покидати мою
кицьку.
Тут не дозволено тримати тварин, і я сумую за нею. У мене
завжди була кішка або навіть дві. Я віддала її маленькій сусідській
дівчинці, тій, що поливає мою герань. У мене на ґанку чотири
цементні вазони, повні герані.
Моїй подрузі місіс Отис лише сімдесят вісім, і вона дуже мила,
проте нервова особа. Я тримала свої жовчні камені у скляній
банці біля ліжка, і вона змусила мене сховати їх. Сказала, що
їхній вигляд заганяє її в депресію. Місіс Отис—така дрібненька,
а я, як бачите, велика жінка. Великі кістки та інше.
Але я ніколи не водила машину. Усе життя немов на прив’язі.
Завжди нікуди не могла поїхати з дому. Весь час мала чекати,
щоб хтось прийшов і відвіз мене до магазину, або до лікаря, або
до церкви. Багато років тому можна було сісти на трамвай і спо-
кійно під’їхати до Бірмінгема, але трамваї давно вже не ходять.
Єдине, що я зробила б інакше, якби могла повернутись у часі, це
отримала б водійські права.
Знаєте, це дуже кумедно, за чим люди сумують, коли опиня-
ються далеко від домівки. Я зараз сумую за запахом кави… і бе-
кону, що смажиться вранці. Тут усе, що вони готують, узагалі не
пахне, і не можна їсти смажену їжу. Усе варене, без жодної дріб-
ки солі! Я за все це варене ламаного гроша не дам, а ви?
Стара леді не чекала на відповідь і продовжила:
— Колись я любила свої крекери з маслянкою або маслянку
з кукурудзяним хлібом на другий сніданок. Любила змішати це