9 / 36
9
Замість передмови. Навіщо дітям дорослі
меження (
Рома, 10 років: «Не лізти куди не просять»; Ан
тон, 12 років: «Бути чемним, а не чорноротим»; Рита,
7 років: «Мовчати, коли тебе не запитують»
), а також
про результат цього виховання, коли було сказано з сер
йозними личками, дорослими словами та інтонаціями
(
Гена, 10 років: «Стати справжнім чоловіком, не нити
ком»; Алла, 11 років: «Дівчатка мають бути не брудні,
не сопливі й не вонючі»
).
На порозі підліткового віку, особливо ближче до межі
з юнацьким, основним є меседж про те, що дорослі по-
трібні для того, аби навчити жити. І тут можливі відповіді
від серйозно-вдячних до іронічно-поблажливих (
Паша,
16 років: «Для виховання, підтримки, захисту. А краще,
одним словом, “корм” (їжа, інформація...)»; Міша, 13 років:
«Щоб сумно не було й щоб підготувати до наступного
рівня (level) життя»; Захар, 16 років: «Щоб любити, до
помагати та скеровувати на правильний шлях»; Раїса,
14 років: «Щоб дозволяти експериментувати, пробува
ти нове та попереджати про помилки»
).
Звісно, відповіді дітей залежать від настрою, у якому
вони перебували, коли їх запитували, та від того, у яких
стосунках вони з нами під час запитань, — може, сердиті
чи, навпаки, натхненні спільною грою, спілкуванням. Але
думаю, що в кожному разі їхні відповіді — це таке собі
люстерко, у яке ми, дорослі, можемо подивитися — і зро-
зуміти, що ж ми даємо своїм дітлахам на певному етапі
дорослішання. Принаймні, побачити те, як виглядає в їхніх
очах наша доросла роль, а ще подумати, чи це те, чого ми
прагнемо? Подумати і… перепитати. Бо цілком можливо,
що завтра чи післязавтра їхня відповідь буде саме тією, на
яку ми так сподіваємося.