30 / 36
30
— Перепрошую?
— Чи прагнете ви зробити кар’єру? Це лише сходинка на шля
ху до чогось більшого? Ви маєте професійну мрію, яку прагнете
здійснити?
Я безпорадно дивилась на неї.
Це що, якесь підступне запитання?
— Я… Я так далеко не заглядала. Відтоді як втратила роботу,
я просто…—Я ковтнула повітря. —Я просто хочу знову працювати.
Звучало жалюгідно. Хто це йде на співбесіду, навіть не знаючи,
чого саме хоче? З обличчя місіс Трейнор можна було зрозуміти,
що вона думала те саме.
Вона відклала ручку.
— То, міс Кларк, чому я маю взяти на роботу вас, а не поперед
ню, скажімо, кандидатку, в якої кілька років досвіду роботи з ква
дриплегіками?
Я подивилась на неї.
— Гм… як по щирості, не знаю. —Мої слова зустріли мовчання,
тому я додала: — Думаю, вам вирішувати.
— Ви не можете назвати жодної причини, чом я маю вас на
йняти?
Переді мною раптом пропливло обличчя моєї матері. Я не
могла в’явити, як повернусь додому у рваному костюмі після
чергової невдалої співбесіди. А за цю роботу платили більше, ніж
дев’ять фунтів за годину.
Я випросталась.
— Гаразд… Я швидко вчуся, ніколи не хворію, живу по той бік
замку, і я сильніша, ніж здаюся. Думаю, я доволі сильна, щоб до
помогти перенести вашого чоловіка…
— Мого чоловіка? Ви не з чоловіком моїм працюватимете.
Із сином.
— З вашим сином? — закліпала я. — Гм… Я не боюся важкої
роботи. Я розуміюся з різними людьми, і… я роблю чай «вищого
ґатунку». —Я почала верзти дурниці, щоб чимось заповнити тишу.
Думка про те, що мовиться за її сина, приголомшила мене. — Тоб
то тато вважає, що це не найкраща рекомендація, та як знати
з мого досвіду, майже не існує таких речей, яким не можна зара
дити з допомогою доброї чашки чаю.