25 / 36
25
ті. Патрик називає мене розкішною, коли хоче затягнути в ліж
ко, проте він досить відвертий у цьому — ми ж знаємо одне
одного майже сім років.
Мені вже двадцять шість, а я й досі не знаю, хто я. І взагалі про
це не задумувалася, допоки не втратила роботу. Можливо, я ви
скочила б заміж за Патрика, народила кількох дітей і жила б за
кілька вулиць від того місця, де постійно мешкаю. Окрім екзо
тичного смаку в одязі й того, що мій зріст нижчий від середнього,
я мало чим відрізняюся від будь-кого, хто проходить повз вас
вулицею. Думаю, ви не глянете на мене вдруге. Звичайна дівчина,
що провадить звичайнісіньке життя. І насправді це мене цілком
влаштовує.
— Ти маєш одягти костюм на співбесіду, — наполягла мама. —
Тепер усі вдягаються надто повсякденно.
— Авжеж, слід неодмінно носити костюм у тонесеньку смуж
ку, щоб годувати з ложечки якогось стариганя.
— Не блазнюй.
— Я не можу дозволити собі купити костюм. Ану ж як не
дістану цю роботу?
— Можеш взяти мій, а я випрасую тобі гарну блузку, і хоча б
цього разу не закручуй своє волосся в ті… — вона вказала на
моє волосся, зазвичай скручене у два темні вузлики обабіч
голови, — …штучки, як у принцеси Леї. Просто спробуй здава
тися нормальною людиною.
Я знала, що з моєю матір’ю краще не сперечатися. І, думаю,
татові було наказано не коментувати моє вбрання, коли я ви
йшла з дому, незграбно рухаючись у надто вузькій спідниці.
— Бувай, люба! — Кутики його рота посмикувалися. — Щас
ти тобі! Ти дуже… ділова.
Неприємним було не те, що я вдягла мамин костюм, чи те,
що його скроєно за останньою модою кінця вісімдесятих, а те,
що він був мені трохи замалий. Я відчула, як пояс врізався в мій
живіт, і обсмикнула двобортний піджак. Про маму тато каже:
«На заколці-невидимці й то більше жиру».
Під час недовгої поїздки автобусом мене трохи нудило. У мене
ніколи не було справжньої співбесіди. Я потрапила в «Булочку