29 / 36
29
Камілла Трейнор щось позначила у своєму списку.
Шов і далі розходивсь. Я бачила, як розпірка невблаганно повзе
догори по моєму стегну. Отакечки, доки піднімуся, буду схожа на
танцівницю з Вегаса.
— З вами все гаразд? — Місіс Трейнор дивилася на мене.
— Я просто трохи розігрілася. Ви не заперечуєте, якщо я зніму
піджак?
Перш ніж вона встигла щось сказати, я вивернула піджак одним
плавним рухом і обперезала ним талію, затуляючи розпороту
спідницю.
— Ви знаєте, так жарко, — промовила я, всміхаючись до неї, —
коли зайдеш сюди знадвору.
Запала тиша, а потім місіс Трейнор знову глянула на теку.
— Скільки вам років?
— Двадцять шість.
— І ви працювали на вашій попередній роботі протягом шести
років?
— Так. У вас є копія моєї рекомендації.
— М-м…—Місіс Трейнор витягнула її та примружилась. —Ваш
попередній роботодавець пише, що ви — доброзичлива, балакуча
й ваша присутність робить життя кращим.
— Так, я заплатила йому за це.
І знов це незворушне обличчя.
«
От дідько!
» — подумала я.
Здавалося, мене ретельно вивчали. І не конче в хорошому зна
ченні цього слова. Мамина блуза раптом видалась мені деше
вою — синтетичні нитки´ виблискували на тонкій світлій тканині.
Треба було вдягти найпростіші штани та блузу. Що завгодно, але
не цей костюм.
— То чому ж ви покинули роботу, на якій вас так шанували?
— Френк, власник, продав кав’ярню. Це ту, що біля підніжжя
замку. «Булочка з маслом». Була колись, — виправилась я. — Хоч
я була б рада залишитися там.
Місіс Трейнор кивнула, або тому, що вона не відчувала потре
би ще щось казати про це, або тому, що вона теж була б щаслива,
якби я там залишалася.
— А що ви хочете робити у своєму житті?