28 / 36
28
Поки вона гортала теку з документами, я нишком роззиралась
у кімнаті. Я гадала, будинок буде схожий на притулок для літ
ніх людей: довкола підйомники, щойно витерті, чисті поверхні.
Але він скидався на страшенно дорогі готелі, від яких віяло арис
тократією, і був заповнений улюбленими речами, що самі собою
здавалися цінними. На серванті стояли світлини у срібних рамцях,
але надто далеко від мене, щоб розгледіти обличчя. Поки жінка
переглядала папери, я підсунулася, щоб спробувати краще роз
дивитися їх.
І саме тоді я це почула: звук від шва, що тріскає, — таке ні з чим
не сплутаєш. Я глянула вниз: шов, який з’єднував два шматки
тканини на моїй правій нозі, розійшовся, і з клаптів по краях зви
сали шовкові торочки. Ураз я відчула, як моє обличчя взялося
че´рвенем.
— Отже… міс Кларк… ви маєте досвід роботи з квадриплегі
ками?
Я повернулась до місіс Трейнор, вигнувшись так, щоб мій під
жак якнайбільше накрив спідницю.
— Не маю.
— Ви довго працювали доглядальницею?
— Ну… Насправді я ніколи цього не робила, — мовила я й, не
наче почувши у вусі голос Саїда, додала: — але певна, що можу
навчитися.
— Ви знаєте, хто такий квадриплегік?
Я запнулася.
— Коли… ти застряг в інвалідному візку?
— Можна й так сказати. Існують різні ступені квадриплегії, але
в даному випадку йдеться про цілковиту втрату рухомості ніг
і дуже обмежене використання п’ястків та рук
загалом. Вас це не
обтяжить?
— Ну, певне що не так, як це обтяжує його! — Я всміхнулась,
але обличчя місіс Трейнор було невиразним. —Перепрошую, я не
хотіла…
— Ви кермуєте автомобілем, міс Кларк?
— Так.
— З водійськими правами все гаразд?
Я кивнула.