30 / 36
28
Мені не подобається працювати з пацієнтами, які закохані.
Можливо, тому, що я заздрю — я також страшенно хочу
відчути чари кохання. Можливо, тому, що кохання й психо-
терапія — це абсолютно несумісні речі. Хороший психоте-
рапевт бореться з темрявою й шукає шляхи, як освітити
життя пацієнта, а романтичне кохання оповите таємницею
і зникає, коли його намагаються дослідити. Я ненавиджу
лікувати закоханих пацієнтів.
Тельма одразу сказала мені, ще на перших хвилинах на-
шого першого сеансу, що вона безнадійно й трагічно закоха-
на, але я ніколи не вагався, чи взяти її на лікування. Усе, що
я бачив під час нашого знайомства, — зморшкувате обличчя
сімдесятирічної леді, підборіддя, яке весь час по-старечому
тремтіло, її худа, виснажена вікомфігура, вибілене перекисом
та трохи неохайне жовтувате волосся, змарнілі руки, на яких
чітко видно сині вени, — усе кричало до мене, що вона поми-
ляється, вона не може бути закоханою. Як кохання, таке
величне почуття, могло обрати цю спустошену стару жінку?
Як кохання могло оселитися в цьому хирлявому тілі, одяг-
неному в безформний синтетичний спортивний костюм?
Більше того, я не бачив щасливої аури від кохання! Самі
страждання Тельми не здивували мене, адже кохання завж-
ди супроводжується болем, та її кохання виглядало аж над-
то потворно: воно не приносило ніякого задоволення вза-
галі, а її життя перетворилося на муки.
Отож, я погодився лікувати її, оскільки був певен: Тель-
ма страждала не від кохання, а від доволі рідкісного розла-
ду, який вона переплутала з коханням. Я не тільки вірив, що
можу допомогти цій жінці, — мені сподобалась ідея, нібито
існування такої фальшивки свідчить, що мені вдасться роз-
крити містичні глибини кохання.