32 / 36
30
провела рукою по своєму нечесаному волоссю, — я дуже
змінилася.
Мені було вкрай важко уявити, що в цієї обшарпаної
літньої жінки був роман із психотерапевтом. Я не сказав,
що не вірю їй. Та, власне, я нічого не сказав. Намагався
прибрати відстороненого вигляду, але вона, напевно, помі-
тила, що я не дуже їй вірю. Щось промайнуло в мене на
обличчі, а очі ніби ледь помітно розширилися. Я вирішив
не сперечатися з нею і погодився з її обвинуваченням, що
не повірив їй. Тоді не було місця для чемності, адже розпат-
лана сімдесятирічна божевільна жінка, яка страждала від
кохання, виглядала такою безглуздою. Вона це знала, я це
знав, і вона знала, що я знав.
Незабаром я дізнався, що останні двадцять років Тель-
ма страждала на хронічну депресію і майже постійно пере-
бувала під наглядом психіатра. Здебільшого вона лікувала-
ся в окружній психіатричній лікарні, де нею опікувалися
кілька лікарів.
За одинадцять років до того вона почала лікуватися
в Метью, молодого гарного інтерна. Вони зустрічалися щотиж-
ня протягом восьми місяців, а потім продовжували бачитися
вже в його приватному кабінеті цілий наступний рік. Ще за
рік, коли Метью перейшов на роботу в державну клініку, він
змушений був відмовитися від усіх своїх приватних пацієнтів.
Тельмі було дуже сумно, що довелося попрощатися
з ним. Він був, безперечно, найкращим лікарем, якого вона
будь-коли знала, він їй подобався, дуже подобався, і всі ці
двадцять місяців щотижня вона з нетерпінням чекала, коли
почнеться сеанс терапії. Ніколи до цього вона не була ні
з ким така щира. Ніколи вона не мала такого чесного й ґреч-
ного психотерапевта.