31 / 36
29
Під час першої зустрічі Тельма була відсторонена та
напружена. Я вирішив розрядити обстановку і посміхнувся
їй у приймальні, але це не допомогло. Вона не посміхнулась
мені у відповідь, а просто мовчки пішла за мною коридором.
Як тільки ми зайшли в кабінет, вона навіть не роздивилась
інтер’єр, а відразу сіла в крісло. Відтак, не чекаючи на мої
коментарі й навіть не розстібнувши ґудзики на своїй важкій
куртці, яку надягла на спортивний костюм, вона різко гли-
боко вдихнула повітря і почала:
— Вісім років тому в мене був роман з моїм психотера-
певтом. Від того часу я ніколи не забувала про це. Одного
разу я майже вбила себе і вірю, що зможу зробити це ще
раз. Ви моя остання надія.
Я завжди дуже уважно слухаю перші фрази пацієнтів.
Вони повсякчас допомагають виявити незвичайні факти
і передрікають вид стосунків, які в нас можуть скластися.
Слова дозволяють мені проникнути в життя іншої люди-
ни, але в Тельми був такий тон, що мені стало зрозуміло:
ця жінка не підпустить до себе близько.
Вона вела далі:
— Якщо вам важко мені повірити, можливо, це допо-
може!
Вона відкрила свою червону вицвілу сумку зі шнурком
і дістала звідти дві старі фотографії. На першій була зобра-
жена молода гарна танцівниця у блискучому чорному трико.
Поглянувши на цю дівчину, я був вражений, коли впізнав
великі очі Тельми, яка дивилася на мене крізь багато років.
— А ця, — сказала Тельма, коли побачила, що я вже
дивлюся на іншу фотографію, на якій була зображена гар-
на, хоча й трохи флегматична шістдесятирічна жінка, —
була зроблена десь вісім років тому. Як бачите, — вона