23
проживаємо життя, тим менша вірогідність, що ми зрозумі-
ємо його сенс. Раціональних запитань про сенс життя завж-
ди значно більше, ніж відповідей на них. Під час терапії, як
і в житті, сенс — це лише похідний продукт діяльності, і пси-
хотерапевт має скерувати всі зусилля пацієнта на пошук
правильних відповідей. Варто знати, що діяльність не за-
безпечує раціональні відповіді на запитання про сенс жит-
тя — вона робить ці запитання безглуздими.
Ця екзистенціальна дилема — людина, яка шукає сенс
життя і певність у світі, який не має ні того, ні іншого, — має
велике значення для психотерапевта. У своїй щоденній
роботі лікар, який прагне налагодити стосунки зі своїми
пацієнтами, стикається з невизначеністю. Проблеми паці-
єнтів, їхня нездатність знайти відповіді на запитання змушу-
ють психотерапевта самому шукати відповіді на ті самі за-
питання. Крім того, лікар має визнати, як це був змушений
зробити я в історії «Дві посмішки», що зрозуміти інших лю-
дей, осягнути їхній досвід, беззаперечно, дуже складно
і фактично неможливо.
Справді, здатність миритися з невпевненістю є перед
умовою для нашої професії. Хоча побутує думка, що пси-
хотерапевти систематично та вміло скеровують своїх па-
цієнтів і ведуть їх через добре сплановані етапи терапії до
поставленої мети, насправді таке трапляється вкрай рідко.
Ці історії є свідченням того, що терапевти часто виявляють
нерішучість, імпровізують та наосліп шукають правильний
напрямок. Існує велика спокуса домогтися визначеності,
вдавшись до методик ідеологічної школи чи визнаної тера-
певтичної системи, однак тут криється підступ: такі пере-
конання можуть зашкодити випадковим зустрічам, які вкрай
необхідні для ефективної терапії.