31
— Й оленину жеруть, — втрутився похмуро Пильщик. — А ми
що їли? Бабака! А бабак, питаю вас, що воно? Щур, і ніщо інше.
То що ми їли? Щура!
— То нічого, — сказав Ніщука. — Скоро драконячого хвоста
скуштуємо. Немає нічого смачнішого за драконячий хвіст, на
вугіллі запечений.
— Йеннефер, — продовжував Богольт, — це паскудна, злости-
ва і язиката баба. Не те що твої дівахи, пане Борху. Ці тихі
й милі, о, гляньте, сіли біля коней, шаблі гострять, а проходив
я повз, пожартував, то усміхнулися, зубки вишкірили. Так, у ра-
дість я їм, не те що Йеннефер — та крутить-вертить. Кажу вам,
треба пильнувати, бо гівно буде з умови нашої.
— Якої умови, Богольте?
— Що, Ярпене, скажемо відьмаку?
— Не бачу протипоказань, — сказав ґном.
— Горілки нема вже, — втрутився Пильщик, перевертаючи
пляшку догори дном.
— То принеси. Ти ж наймолодший, прошу мосьпанство. А умову,
Ґеральте, ми уклали, бо ми ж не найманці й ніякі там не платні
пахолки, і Нєдамір нас на дракона не посилатиме, кинувши пару
золотих під ноги. Правда — вона така, що ми із драконом впорає-
мося без Нєдаміра, а Нєдамір без нас не впорається. А з того ясно
випливає: хто більшого вартий, того й частка має бути більшою.
Ми і постановили чесно — ті, хто у рукопашний бій піде й дракона
завалить, бере половину скарбниці. Нєдамір, з огляду на рід і титул,
бере чверть, у будь-якому разі. А решта, якщо будуть допомагати,
поділять залишки — чверть — між собою, порівну. Що ти на це?
— А що на це Нєдамір?
— Не сказав ані «так», ані «ні». Але нехай він краще поводить-
ся тихенько, молодик. Я ж казав, сам він проти дракона не піде,
має покластися на фахівців, значить, на нас, Рубайл, і на Ярпе-
на з його хлопцями. Ми, і ніхто інший, зустрінемо дракона на
відстані меча. Решта, у тому числі й чарівники, якщо чесно до-
поможуть, поділять між собою чверть скарбниці.