27 / 38
27
— Я упевнений. Але тебе вже хтось випередив, Доррегараю.
Перед тобою устигла проїхати твоя конфратерка із ґлейтом,
якого ти не маєш. Чорноволоса, якщо це тебе цікавить.
— На чорному коні?
— Кажуть, що так.
— Йеннефер, — сказав, насупившись, Доррегарай.
Відьмак непомітно здригнувся. Запанувала тиша, яку пе-
рервала відрижка майбутнього сотника.
— Нікого… без ґлейту…
— Двісті лінтарів вистачить? — Ґеральт спокійно витягнув
з кишені капшук, отриманий від товстого війта.
— Ґеральте, — загадково усміхнувся Три Галки, — ти все-таки…
— Вибачаюся, Борху. Прикро мені, що не поїду із вами до
Генґфорсу. Може, іншим разом. Може, ми ще зустрінемося.
— Нічого мене не тягне до Генґфорсу, — повільно сказав Три
Галки. — Зовсім нічого, Ґеральте.
— Сховайте той мішок, пане, — сказав грізно майбутній сот-
ник. — Це звичайний підкуп. Навіть за триста не пропущу.
— А за п’ятсот? — Борх вийняв свого капшука. — Сховай мі-
шок, Ґеральте. Я заплачу мито. Це мене почало розважати.
П’ятсот, пане солдате. По сто за голову, враховуючи моїх дівчат
як одну чарівну штуку. Як воно?
— Ой-єй-єй, — забідкався майбутній сотник, ховаючи під
куртку капшук Борха. — Що я королю скажу?
— Скажеш йому, — відповів Доррегарай, випрямляючись
і витягаючи з-за пояса оздоблену паличку зі слонової кістки, —
що страх тебе обійняв, як ти це побачив.
— Що, пане?
Чародій махнув паличкою, крикнув закляття. Сосна, що рос-
ла на скалі над берегом, спалахнула, вся, миттєво, від землі до
верхів’я вкрившись шаліючим полум’ям.
— На коней! — Любисток, зриваючись із землі, закинув за
спину лютню. — На коней, панове! І пані!