30 / 38
30
— Ага, — продовжив він, — укупі ходити веселіше, як я вже
сказав. І відьмак може у компанії знадобитися. Місцина дика
й відлюдна, а раптом вискочить на нас переляк, чи жеритва, чи
стриґа, то може нам клопоту наробити. А буде Ґеральт поблизу,
то не матимемо клопоту, бо то його спеціальність. Але дракон —
то не його спеціальність. Вірно?
Знову ніхто ані підтвердив, ані заперечив.
— Пан Три Галки, — продовжив Богольт, передаючи пляшку
ґному, — він із Ґеральтом, і це для мене достатня рекомендація.
То хто вам заважає, Ніщуко, Пильщик? Може, Любисток?
— Любисток, — сказав Ярпен Зігрін, передаючи пляшку бар-
дові, — завжди припреться, коли щось цікаве діється, і всі зна-
ють, що він ні зашкодить, ні допоможе, ні маршу не затримає.
Щось наче реп’ях на собачому хвості. Ні, хлопці?
«Хлопці», бородаті й квадратні ґноми, зареготали, трусячи
бородами. Любисток зсунув капелюшка на потилицю й сьорб-
нув із пляшки.
— О-о-о-ох, зараза, — застогнав, хапаючи повітря. — Аж голос
відбирає. З чого гнали, зі скорпіонів?
— Одне мені не подобається, Ґеральте, — сказав Пильщик,
беручи посудину в менестреля. — Те, що ти цього чаклуна сюди
притягнув. Тут щось від чаклунів проходу вже немає.
— Правда, — підхопив ґном. — Слушно Пильщик каже. Той
Доррегарай потрібен нам, як свині сідло. Маємо віднедавна
власну відьму, шляхетну Йеннефер, тьфу-тьфу.
— Та-ак, — протягнув Богольт, чухаючи бичачий карк, з якого
щойно зняв шкіряний ошийник, наїжачений сталевими шипа-
ми. — Чаклунів тут забагато, прошу мосьпанство. Рівно на двох
забагато. І дуже сильно вони до нашого Нєдаміра пригорнули-
ся. Гляньте тільки, ми тут під зорями, довкола вогню, а вони,
прошу мосьпанство, у теплі, у королівському наметі змовляють-
ся вже, хитрі лиси: Нєдамір, відьма, чаклун і Ґилленстерн. А Йен-
нефер — найгірша. А сказати вам, про що вони змовляються?
Як нас у дурні пошити, от про що.