20 / 42
Запитання про мозок
17
й відповідей. Коли вивчаєш медицину, твої знайомі геть не-
справедливо вважають тебе експертом з усіх хвороб і розра-
ховують на безкоштовні консультації.
Врешті з мене було досить безкінечних історій про болячки,
і одного разу я аж крикнув так, що все зібране на дні наро
дження товариство на мить спантеличено замовкло: «Так, тіт-
ко Йопі, це дуже цікаво, тож роздягнись і покажи нам». Це
чудово спрацювало. Тітка більше не набридала мені своїми
скаргами. Але інші продовжували ставити запитання.
Під час навчання на медичному факультеті найбільше мене
цікавило середовище експериментальної роботи, яке так ча-
сто ставало основою медичних концепцій. Крім того, я хотів
бути фінансово незалежним, усупереч бажанням моїх бать-
ків. В Амстердамі студент після півлікарського екзамену мав
дві можливості працювати на півставки підсобним лаборан-
том: або в фармакології, або в Нідерландському інституті
досліджень мозку (Nederlands Instituut voor Hersenonderzoek).
Вакансія в Інституті досліджень мозку з’явилася раніше. Це —
щодо мого «планування кар’єри». З огляду на мою сімейну
історію вибір сфери досліджень був мені близьким: мене
цікавив новий напрямок нейроендокринології, а саме — ви-
вчення виробництва гормонів клітинами мозку та реакції
мозку на гормони. Коли я подав свою кандидатуру, професор
доктор Ганс Аренс Капперс пояснив мені: «Це — сфера Ганса
Йонґкінда», і порадив доктора Йонґкінда. У наступній розмо-
ві з ними обома виявилося, що я погано орієнтуюся у фаховій
літературі. Та все одно Капперс сказав: «Ну, то ми просто
випробуємо тебе», і взяв мене на роботу. У рамках моєї аспі-
рантської дисертації я робив експерименти, в яких досліджу-
вав функції гормонопродукуючих нервових клітин. Ці до-
слідження я проводив паралельно з навчанням. І вечорами,
і у вихідні, і на канікулах я був повністю зайнятий цією робо-
тою. Потім 1970 року, коли я був медиком-практикантом