23 / 42
20
Передмова
в останній життєвій фазі, через деменцію страждають на
розумовий занепад. Більшість із нас, швидше за все, стика-
ється з надзвичайними навантаженнями, які приносять із
собою в життя пацієнтів, їхніх близьких та доглядачів психіч-
ні захворювання. Питання, які ставлять дослідникові мозку
у зв’язку з цими хворобами, є настільки нагальними, що від
них не сховаєшся.
Широка громадськість, хоч і не цікавиться нашою повсяк-
денною боротьбою із технічними труднощами досліджень,
зовсім невиправдано вважає, що про мозок ми знаємо все.
Вона очікує відповідей на всі великі запитання до теми «мо-
зок»: пам’ять, свідомість, навчання і почуття, воля і перед-
смертні переживання. Якщо дослідник не відмежується від
таких питань, то рано чи пізно вони захоплять його, і мушу
підтвердити, це навіть цікаво. У дискусіях громадськість від-
штовхується від «фактів», походження яких є для мене загад-
кою. Так, наприклад, існує міф про те, що ми використовуємо
свій мозок тільки на 10 відсотків. Навіть якщо деякі люди дійс-
но справляють таке враження, я все одно не знаю, звідки
взялася ця нісенітниця. Чи неймовірна історія про мільйони
мозкових клітин, які ми буцімто втрачаємо щодня внаслідок
старіння. Часто мене змушують замислитися дуже оригіналь-
ні запитання, які під час виступів ставлять зацікавлені школя-
рі й дилетанти. Наприклад, одна старшокласниця японсько-нідерландського походження збиралася написати шкільне
дослідження про відмінності між мозком європейців та азійців.
А такі відмінності й справді існують. Крім того, мої власні до-
слідження людського мозку постійно викликали море запи-
тань і потужну суспільну реакцію, тому вимагали роз’яснень
і суспільної дискусії про різницю між мозком чоловіків та жі-
нок, про сексуальну орієнтацію, транссексуальність, про роз-
виток мозку і його захворювання, такі як депресії чи порушен-
ня у вживанні їжі (див. розділи II—IV і VI).