29 / 42
26
Вступ
пігулки, то стаю скоріше шизо, ніж френом» — такі рядки
склав відзначений преміями поет Кеес Вінклер, що багато
років працював у нашому інституті бібліотекарем. Ще доне-
давна все, що могли вдіяти неврологи, це лише точно лока-
лізувати, де буде знаходитися мозкова вада пацієнта до кінця
його життя. Сьогодні навчилися розчиняти тромби, які мо-
жуть спричинити апоплексичний удар, зупиняти крововили-
ви і вставляти стенти (судинні підпорки) у закупорені судини
мозку. Більш як 3000 людей заповіли віддати після смерті
свій мозок для досліджень у Нідерландський банк мозку
(Nederlandse Hersenbank:
www.brainbank.nl). Це дає можли-
вість зробити нові відкриття у молекулярних процесах, які
зумовлюють такі хвороби, як Альцгеймера, шизофренію,
Паркінсона, множинний склероз та депресії, а пошуки вихід-
них пунктів для медикаментів тривають невтомно. Звісно,
такі дослідження з медичної точки зору підуть на користь уже
майбутнім поколінням пацієнтів.
Проте вже сьогодні можна спостерігати дію стимулюючих
електродів, точно розміщених глибоко всередині мозку. Спо-
чатку їх застосовували у хворих на Паркінсона (рис. 20). Не-
абияк вражає, коли бачиш, як раптом зникає сильний тремор,
тільки-но пацієнт натисне на кнопку стимулятора. Сьогодні
глибинні електроди також застосовують при кластерних го-
ловних болях, м’язових спазмах чи обсесивно-компульсивних
порушеннях. Пацієнти, які по сто разів на день мили руки,
завдяки таким електродам можуть тепер провадити нормаль-
не життя. За допомогою глибинних електродів вдалося навіть
розбудити одного пацієнта, який шість років перебував у ста-
ні мінімальної свідомості. Глибинними електродами намага-
ються лікувати ожиріння і наркоманію. Але, як завжди, потрі-
бен деякий час, щоб розпізнати не тільки користь, а й побічну
дію нових методів терапії. Наразі це поки що стосується і гли-
бинної симуляції мозку (див. розділ ХІІ.3).