10 / 36
9
робочий день. Ну, цим, а ще доволі високою зарплатнею,
якої вони з Джейсоном потребували, щоб сплатити за школу
близнят, що її ціна, як жартував Джейсон, була «позахмар-
ною в квадраті». У той час Мерібет працювала вдома, не
заробляючи чогось подібного до зарплатні за повний день.
Що ж до праці Джейсона в некомерційному музичному
архіві, то навчання з’їдало б половину його річного при-
бутку. Був також спадок від батька Мерібет, але, зважаючи
на його розмір, коштів вистачило б лише на рік, а що стало-
ся б, якби вони не отримали місця в яслах (шанси на це,
кажуть, були навіть меншими, ніж шанси потрапити до Гар-
варду)? Їм справді потрібні були ці гроші.
Правда полягала в тому, що навіть якби школа була без-
коштовною, як у Франції, Мерібет, без сумніву, все одно
вийшла б на роботу, аби нарешті дістати нагоду працювати
разом з Елізабет. Короткий робочий день виявився восьми-
годинним у звичайні дні й набагато довшим наприкінці мі-
сяця. Вихідний у п’ятницю став найбільш напруженим днем
за весь тиждень. Щодо роботи разом з Елізабет, що ж, це
було трошки не так, як хтось міг очікувати. Дійсно-бо, ніщо
не виправдало сподівань, окрім школи. Вона справді була
дуже дорогою, як вони й передбачали.
У школі Мерібет розкрила книжку, яку її дочка ретельно
обирала задля сьогоднішнього читання, «Фіолетова плас-
тикова сумочка Лілі», кліпнула очима, аж раптом слова
пустилися в танок по сторінці. До цього вранці, виблював-
ши жовчю в туалеті, Мерібет запропонувала своїй дочці
відкласти читання до п’ятниці, спровокувавши цим її на
істерику:
—Але ти ніколи не приходиш до мене на заняття! — вере-
щала дівчинка. — Ти не можеш зламати обіцянку!
Мерібет вдалося прочитати цілу книжку, хоч із похмуро-
го вигляду Лів вона зрозуміла, що це її читання не було
блискучим.
Після заняття вона попрощалася з близнюками та сіла
на автобус, який відвіз її на десять кварталів назад, додому, де,
замість піти до ліжка, хоча саме цього вона так відчайдушно