12 / 36
11
ваними на статтях про харчування, котрі вона щойно про-
читала в «Таймс», — жодних молочних продуктів, ніякого
глютену, тепер це називається палеодієта). Та всі ці друзі
були батьками вперше. Навіть якщо їй не дуже подобалися,
вони все одно були її товаришами по зброї.
—Я така змучена, — сказала вона Джейсону. — І відміня-
ти вже надто пізно.
—У мене був просто шалений день, — мовив Джейсон. —
Ми маємо перемістити десятки тисяч файлів перед оновлен-
ням бази даних.
Мерібет уявила собі світ, у якому шалений день звільняв
би її від приготування вечері. Звільняв би її від будь-чого.
Вона хотіла б жити в такому світі.
—Ти зможеш щось приготувати? Будь ласка, — спи
тала вона.
«Не проси мене замовляти піцу, — думала Мерібет, щось
стиснулося у неї в грудях, але не від стресу, як вона гадала,
а через кров’яний тромб у її звуженій коронарній артерії. —
Будь ласка, не проси мене замовляти піцу».
Джейсон зітхнув.
—Добре. Я приготую курку з оливками. Вона усім по
добається.
—Дякую. — Мерібет відчула себе майже до сліз вдячною
за те, що не братиме в цьому участі, але була остаточно зла
через те, що вона постійно все робить.
За п’ятнадцять хвилин вона пройшла три квартали до
кафе, де вони домовилися зустрітися з Андреа Девіс, її ко-
лишньою колежанкою з журналу «Рул». Мерібет залюбки
скасувала б цю зустріч, але Андреа була розлучена, мала двох
дітей-підлітків та позбулася роботи, бо журнал про шопінг,
у якому вона працювала, закрився. Як і «Рул». Як і багато
інших журналів, у яких вони працювали.
—Тобі так пощастило працювати у «Фреп» з Елізабет, —
сказала Андреа за кавою, запах якої викликав у Мерібет
нудоту. — Там просто чудово.
Так, Мерібет це знала. Там було чудово. Їй справді по-
щастило.