16 / 36
15
Мерібет запитала, чи можуть Оскар і Лів сьогодні побути
в школі трохи довше.
—Мені дуже шкода, але в нас немає групи продовженого
дня, — відповіла секретарка, ніби Мерібет уперше телефо-
нує, а не водить до школи своїх дітей вже понад рік.
—Я знаю, але я… ну… Мене несподівано затримали.
—У правилах «Брайт-Старту» зрозуміло написано, що
треба забирати дітей не пізніше за третю тридцять, — відпо-
віла секретарка крізь фон. Зв’язок тут був жахливий.
—Я знаю правила, але це…
Жінка завагалася. Надзвичайний випадок? Вона була
дужче занепокоєна колосальним гайнуванням часу, ніж
своїм серцем.
—Непередбачена ситуація. Я не зможу приїхати о третій
тридцять, мої чоловік та няня також не зможуть. Я знаю, що
вчителі залишаються в школі довше. Хіба Оскар з Лів не
можуть просто погратися десь у кутку? Я не повірю, що
я — одна-єдина серед батьків, хто просив про це.
Хоча хто знав? Можливо, так і було. Мікрорайон Трай-
бека, де розташовувалася школа й де Мерібет мешкала у ви-
найманому житлі на горішньому поверсі вже понад двадцять
років, став одним із найбагатших серед усіх поштових індек-
сів країни. Іноді здавалося, що тут навіть у нянь є свої няні.
Викликавши неприємний звук, секретарка перемкнула
Мерібет на утримання. Через кілька хвилин вона повідо-
мила, що хтось із батьків запропонував забрати близнюків.
—О, добре. Хто саме?
—Ніфф Спенсер.
Теоретично, Ніфф Спенсер не була однією з батьків
у «Брайт-Старті». Вона була матір’ю двох випускників
«Брайт-Старту», які зараз навчаються в підготовчій школі
К-12, та ще третього, який почне навчатися тільки наступ-
ного року. Ніфф допомагала іншим у «пропущений рік»,
як це називала, щоб «залишатися в курсі всіх справ», ніби
в підготовчій школі було таке складне навчання, що вона не
могла собі дозволити чимось злегковажити. Мерібет її тер-
піти не могла.