30 / 36
29
дверей. Мерібет ось-ось побачить своїх дітей. Вона не ба-
чила їх уже тиждень, якщо не брати до уваги відео, які за-
писував Джейсон для неї кожного дня на доказ того, що
вони живі. Вона за ними сумувала. Сумувала гірко, при-
мітивно й дико. Але тепер, стоячи на порозі, жінка відчува-
ла себе паралізованою страхом. Може, їй не варто було про-
сити Джейсона залишити їх удома сьогодні.
Джейсон відчинив двері.
На столі стояла ваза з ліліями з супермаркету, а поруч —
величезний стос листів. Страх посилився.
—Мерібет, це ти? — вона почула голос своєї матері. Ста-
ло ще лячніше.
—Це я, — промовила вона.
—Лів, Оскаре, ви чули? Матуся приїхала!
З’явилася її мати, одягнена в осінню колекцію Chico для
жінок певного віку. Вона лагідно обійняла Мерібет, а потім
трохи відійшла, щоб подивитися на неї, тримаючись за серце.
—Моя бідолашна дівчинко.
Тоді вибіг Оскар. Він стрибнув на неї з криками: «Ма
тусю!»
Вона не думала, що похитнеться. Але її груди були такими
слабкими, а Оскар стрибав, ніби цуценя. Зовсім трохи по-
тримавши його на відстані, Мерібет зарилася лицем у його
волосся, вдихаючи той хлоп’ячий пітний аромат, який ніко-
ли повністю не зникав, навіть після ванни.
—Привіт, мамо.
Лів вийшла, роблячи обережні балетні крочки та контро
люючи кожен дюйм свого тіла, ніби леді. Мерібет на секун-
ду побачила жінку, якою колись стане її чотирирічна донька.
Це змусило її відчути невиразну тугу.
Мерібет кинулася, воліючи обійняти доньку, але Лів лег-
ко поцілувала її у щоку та відступила. Торік, коли Мерібет
мала гострий розлад травлення, Лів була холодною з нею,
аж поки вона не повернулася до норми.
—Усе добре, крихітко, — промовила вона. —Це все ще я.
Лів зморщила носика, ніби не до кінця їй повірила. Мері
бет також не була впевнена у власних словах.