26 / 36
25
Але вона відчувала, що це відбувається насправді. Їй було
дуже холодно. Хтось увімкнув кондиціонер? Навіщо? Вона
не впевнена, що зараз літо.
Мерібет знову прокинулася. Яскраве світло все ще пада-
ло на неї.
Вона досі не могла розмовляти. Вона мертва? Вона спо-
дівалася, що ні, бо почувалася жахливо. Може, це пекло.
Вона нібито не вірила в пекло.
Її щока свербіла. А щелепа боліла. Вона невиразно зро-
зуміла, що відчуває штрикучий біль у нозі. Лівій. Ні, у пра-
вій. Вона заплуталася. Їй було холодно. Щось було в неї
в горлі. Зрозумівши, що це сторонній об’єкт, вона похли-
нулася ним і закашлялася.
На неї дивилася жінка. Коричнева шкіра, насторожені очі.
Вона протерла лоб Мерібет.
—Це респіратор; він за вас дихає. Розслабтесь і намагай-
теся не перешкоджати йому.
Респіратор?Що з нею сталося? Де близнюки? Її охопи-
ла паніка. Вона спробувала вдихнути, але не змогла. Знову
закашлялася. Знову темрява.
Хтось промовив її ім’я. Вона знала цей голос.
Джейсон. То був Джейсон.
Полегшення.
Вона намагалася покликати його. Нічого не вийшло.
—Сестро! Вона прокинулася.
Джейсон. Полегкість.
—Вона задихається. Можете дати їй щось заспокійли-
ве? — запитав він.
«Ні! Не давайте мені нічого заспокійливого», — думала
Мерібет. Вона й так була в тумані. Треба було залишатися
тут. Вона не хотіла знову впасти в забуття.
—Зовсім трохи, — сказала медсестра. — Ми хочемо, щоб
вона зоставалася притомною, і зможемо прибрати респіратор.
Їй буде набагато легше дихати без дихальної трубки. Тож,
Мерібет, якщо ви мене чуєте, ваш хірург незабаром прийде.