29 / 36
28
Тепер вона була зовсім сама.
—Я маю щось тобі сказати, — повідомив Джейсон, коли
Мерібет сіла у візок, чекаючи на таксі. З його тоном, здава-
лося, щось було не так. Якби Мерібет не була тільки-но
після відкритої операції на серці, то подумала б, що він от-от
зізнається в романі на стороні.
—Що? — схвильовано запитала Мерібет.
—Ти пам’ятаєш, як я пообіцяв тримати тебе в бульбашці,
поки ти в лікарні, щоб ти не хвилювалася ні про що?
—Так.
—Отже, я щось зробив. Поки ти була в бульбашці.
Якийсь час Мерібет намагалася зрозуміти, що він мав на
увазі. А відтак була впевнена, що вона б радше дала першість
його зраді. Вона похитала головою.
—Ні.
—Я тримав її подалі від лікарні, — сказав Джейсон. —
Я навіть не давав тобі про це дізнатися.
—Ти обрав легкий шлях. Знову.
—Легкий шлях? Я просив про допомогу.
—Навіщо тобі допомога моєї мами?
—Вона — ще одна пара рук. І близнята її люблять.
—Чудово. Двійнята проводять дорогоцінний час із бабу-
сею, а я стаю третьою особою в їхньому вихованні. — Вона
хотіла сказати четвертою, але не зробила цього.
Коли таксі доїхало до центру, Мерібет кортіло розверну-
тися та поїхати назад до лікарні. Зазвичай вирішення питань
із мамою забирало в неї весь запас терпіння. А цей день не
був звичайним.
Джейсон боязко торкнувся її плеча.
—Усе гаразд?
—Ти завжди питав, чому я постійно як на голках? — за-
питала дружина.
Він кивнув.
—Ось чому.
«Ласкаво просимо додому, матусю!Швидше одужуй!»—було
написано на грубому пергаменті, прикріпленому до вхідних