32 / 38
32
Дівчинка та її дід спокійно відійшли вбік, слухаючи розповідь моєї
матері, і це трохи мене бентежило. Я глянув, а потім, неспроможний
утриматись, озирнувся. Вони стояли дуже близько, так близько, що
я міг би простягти руку й доторкнутися до них. Вона смикала старого
за рукав, тягнучи до себе його руку, й щось шепотіла йому на вухо.
— У будь-якому разі, якщо ти мене запитаєш, — сказала мати, —це
найдивовижніша картина на виставці. Фабриціус показує нам щось
таке, що відкрив лише він, щось таке, чого раніше не знав жоден інший
художник — навіть Рембрандт.
Дуже тихо — так тихо, що я ледве її почув, — дівчинка прошепотіла:
— Вона все своє життя мусила сидіти отак?
Я думав про те саме; прикута лапка, жахливий ланцюжок; дід дівчи-
ни прошепотів якусь відповідь, але моя мати (яка, здавалося, зовсім не
помічала їх, хоч вони стояли зовсім поряд) відступила назад і сказала:
— Така таємнича картина і така проста! По-справжньому ніжна —
вона ніби притягує стати ближче, правда? Довкола купи мертвих фа-
занів, а тут — маленька жива істота.
Я дозволив собі ще один прихований погляд на дівчину. Вона стояла
на одній нозі, випнувши стегно вбік. Потім—геть несподівано—обер-
нулася й подивилася мені просто у вічі. Я збентежено відвів погляд.
Як її звати? Чому вона не в школі? Я спробував прочитати ім’я, на-
шкрябане на футлярі від флейти, але навіть коли нахилився настільки,
наскільки посмів, щоб це не було помітно, то не зміг прочитати заго-
стрені й кутасті літери, що схожі були радше на графіті на вагонах
метро. Останнє слово було коротким, чотири чи п’ять літер.
— Люди, звичайно, помирають, — говорила далі мама. — Але ж як
бездарно ми втрачаємо
речі
. З чистої недбалості. Пожежі, війни. Пар-
фенон використовується як пороховий склад. Тож те, що вдалося нам
урятувати з плину історії, є дивом.
Дід відійшов на кілька картин далі, але дівчинка стовбичила за кіль-
ка кроків позаду нас і раз у раз кидала погляди на мою матір та на мене.
Чудова шкіра: біла, молочного кольору, руки наче викарбувані з мар-
муру. Вигляд вона мала спортивний, хоч була надто бліда, щоб грати
в теніс; можливо, вона балерина або гімнастка, а чи, можливо, навіть
стрибала з висоти у воду, тренуючись увечері у внутрішніх басейнах,
викладених чорними кахлями. Випнуті груди й випростані пальці на
ногах, тихий
сплеск
, темна постать у блискучому купальному костюмі,
бульбашки піняться й стікають її маленьким напруженим тілом.