30 / 38
30
колір — медово-золотавий і брунатний. І хоч вона була надто тендітна,
суцільні тобі лікті, й, у певному сенсі, майже пласка, та було в ній щось
таке, від чого мені перехопило подих. Вона розмахувала облупленим
футляром для флейти — то ця малá з нашого міста? Зупинилася по до-
розі на урок музики? А може, і ні, думав я, обминувши її, коли пішов за
матір’ю до наступної зали. Її одяг був досить буденний і неміський; тож,
мабуть, вона туристка. Але вона ходила тут із більшоювпевненістю, аніж
дівчата, яких я знав; а стриманий із лукавинкою погляд, який ковзнув
по мені, коли вона промайнула повз, спантеличив мене до глибини душі.
Я плентався слідом за матір’ю, лише краєм вуха слухаючи її, аж поки
вона не зупинилася перед картиною так різко, що я ледь не наштовх
нувся на неї.
—О, пробач! — перепросила мама і, не дивлячись на мене, відсту-
пила, щоб звільнити місце.
Її лице ніби світилося зсередини.
—
Ось
картина, про яку я казала, — промовила мати. — Чи ж вона
не чудова?
Я нахилив голову до неї, удаючи, ніби уважно слухаю, а сам не міг
відірвати очей від дівчинки. Її супроводжував дивний старий сивого-
ловий тип, і з його гострого погляду я зрозумів, що він її родич, певно,
дід: твідовий піджак, високі вузькі черевики, начищені до блиску. Його
очі були близько посаджені, ніс гострий і схожий на пташиний дзьоб;
він ішов накульгуючи—власне, усе його тіло хилилося на один бік, одне
плече було вищим, ніж друге; і якби його незграбність була більш ви-
разною, можна було подумати, що він горбань. Та однаково в ньому було
щось елегантне. І не було сумніву, що він обожнював дівчинку. Про це
свідчило те, як приязно й по-компанійському він накульгував поруч, на-
хиливши до неї голову й дуже ретельно обираючи, куди поставити ногу.
—Ось, мабуть, та найперша картина, яка по-справжньому сподо-
балася мені, — продовжила мати. — Ти ніколи в це не повіриш, але
вона була в тій книжці, яку я любила брати в бібліотеці, коли була
дитиною. Я сідала на підлозі біля свого ліжка й зачаровано дивилася
годинами на цю малу істоту. І хочу сказати, що годі повірити, як мож-
на багато дізнатися про картину, довго розглядаючи її репродукцію,
навіть якщо вона не дуже якісна. Спочатку мені подобалася пташка,
як тобі, наприклад, подобається домашня тварина або щось подібне,
а закінчила я тим, що мені стало подобатися, як вона написана. —Вона
засміялася. — «Урок анатомії» також був у тій книжці, але я смертельно