«Син начальника сиріт» Адама Джонсона

соджу

. Швидко зачинили холодильник: кров призначалася

для Пхеньяна, і, якщо зіпсується, будуть великі неприємності.

Узяли пляшку до вікна. Десь удалині в загорожах гавка-

ли собаки. На обрії, над ракетними бункерами, небо сяяло:

місячне світло відображувалося в океані. Ґіль позаду них

почав пускати вві сні гази. Офіцер Со випив.

— Мабуть, старий Ґіль не звик до дієти з пшоняних пе-

репічок і соргового супу.

— А хто він, в біса, такий? — спитав Чон До.

— А, забудь, —сказав офіцер Со. —Не знаю, нащо Пхень

ян знову затіяв ці штуки через стільки років, але, споді

ваюся, за тиждень ми його позбудемося. Одна місія, і якщо

все буде гаразд, то ми вже цього типа не побачимо.

Чон До й собі випив — шлунок стиснувся, схопив алко-

голь, наче спіймав плід із дерева.

— А яка місія? — уточнив він.

— По-перше, ще один вихід, для тренування, — відповів

офіцер Со. —А потім буде хтось особливий. Токійська опе-

ра влітку гастролює в Ніїґаті. Там є співачка, сопрано. Зва-

ти Руміна.

За другим разом соджу пішов легко.

— Опера? — спитав Чон До.

Офіцер Со знизав плечима.

— Певне, якесь цабе з Пхеньяна почуло про неї й захо-

тіло її собі.

— Ґіль сказав, що пережив мінні поля, — мовив Чон

До. — Що за це його послали на мовні курси. Так і є — за

це потім винагороджують?

— Та вже відчепись від того Ґіля, годі. І не слухай його.

Мене слухай.

Корейський алкогольний напій, робиться здебільшого з батату або зерна.

Міцність від 20 до 45 градусів.