25 / 36
26
розмах руки й удар ногою з розвороту — вони потребують
багато простору, але ж одразу збивають з ніг. А на змаган-
ні супротивник може розпізнати подібний рух іще здалеку.
І просто відскакує. Що зробить поночі оцей чоловік, який
щойно зіп’явся на ноги? Чон До вдарив його з розвороту
ногою по голові — і незнайомець упав.
Собака був надзвичайно енергійний — чи то від хвилю-
вання, чи від досади. Він підбіг до непритомного хазяїна,
впустив свій м’яч. Чон До хотів був кинути м’яч, але боявся
наблизитися до собачих зубів. І раптом зрозумів: тварина
не махає хвостом. Побачив у пітьмі якийсь зблиск — як
виявилося, то були окуляри японця. Надягнув їх— і розплив-
часте світло над дюнами перетворилося на чіткі ясні цяточки
вогнів у вікнах. Японці, виявляється, жили не у великих жит-
лових будівлях, а в менших, відокремлених бараках.
Чон До сунув окуляри в кишеню, тоді взяв чоловіка за
ноги й потяг по піску. Пес гарчав і коротко, сердито гавкав.
Коли Чон До озирнувся, собака гарчав в обличчя хазяїна
і шкріб лапою його щоки й лоб. Чон До тягнув далі, схи-
ливши голову.
Перший день у тунелі —це ще нічого, але коли наступно-
го дня прокидаєшся, розплющуєшочі —отоді ти по-справж-
ньому починаєш бачити. Якщо заплющити очі, то голова
почне показувати тобі всіляке божевільне кіно, щось таке,
ніби на тебе ззаду кидається собака. А от якщо очі розплю-
щити, то перед тобою стоїть ніщо—власне те, що ти робиш.
Коли нарешті Чон До знайшов у темряві свій човен, він
опустив ношу на алюмінієві поперечини. Чоловік розплю-
щив очі й повів ними туди-сюди, нічого не розуміючи.
— Що ти зробив із його пикою? — спитав Ґіль.
— А ви де були? — відказав Чон До. — Він же важкий.
— Ну я ж тільки перекладач, — виправдався Ґіль.
Офіцер Со поплескав Чона До по спині.