26 / 36
27
— Непогано для сироти, — похвалив він.
Чон До спалахнув:
— Я вам не сирота! І ви, блядь, хто такі, що кажете, ніби
сто разів це робили! Ми припливли сюди без жодного
плану, і тільки я тут бігаю, ловлю невідомо кого, сам! А ви
навіть підтягти його до човна не допомогли!
— Мені треба було побачити, з якого ти тіста, — мовив
офіцер Со. — Наступного разу будемо думати.
— Так не буде ж наступного разу! — вигукнув Чон До.
Ґіль і Чон До розвернули човен проти хвиль. Їх добряче
потріпало, поки офіцер Со заводив мотор. І ось уже всі
четверо опинилися в човні й попливли у відкрите море.
Офіцер Со сказав:
— Слухай, воно потім простіше стає. Просто не думай
про це, та й усе. Я тобі тоді локшини навішав, коли ото
казав про двадцять сім викрадень. Хто ж їх рахує? Зро-
бив — і забуваєш, раз за разом. Спіймав когось руками,
а душею — відпусти. Не рахуй, навпаки — забудь.
Навіть за торохтінням мотору було чути собаку з бере-
га. Вони відпливали чимдалі, а гавкіт нісся над водою, і Чон
До розумів, що чутиме цього пса вже довіку.
Вони зупинилися на базі Сонґун неподалік порту Кінчхе.
База була оточена земляними бункерами зеніток, і, коли
сонце сіло, їм видно було, як блищить при місяці метал
пускових установок. Оскільки вони щойно прибули з Япо-
нії, то ночувати мали окремо від простих солдатів КНДР.
Їм дали три з шести койок у маленькому лазареті. Єдиними
ознаками медичного закладу були самотня шафка з ін-
струментами для взяття крові та старий китайський холо-
дильник із червоним хрестом на дверях.
Японця вони замкнули в одному з карцерів біля плацу,
і Ґіль поки що був там: практикувався в японській мові