28 / 36
29
або втримався на воді і його перенесло на північ до Вла-
дивостока — кудись він та пішов. І японець, він не ніде —
онде він, за вікном, у карцері, просто біля плацу.
І Чона До раптом осяяло: мати! — і вона теж десь, просто
в цю хвилину, у якійсь столичній квартирі, може, біля дзе
ркала, зачісується перед сном.
Уперше за багато років Чон До заплющив очі й дозволив
собі пригадати її обличчя. Небезпечно отак мріяти про
людей. Якщо цим займаєшся, то скоро ця людина прийде
до тебе в підземелля. Таке траплялося з ним не раз, коли
він згадував дітей з «Довгого майбутнього». Отак утратиш
пильність — і раптом цей хлопчик уже йде в темряві за
тобою. Буде тобі щось казати, питати, чого не замерз саме
ти, чого не ти впав у цистерну з фарбою, і передчуваєш
замашний удар ногою просто в обличчя.
Але його мама була тут. Чон До лежав, слухав, як трусить-
ся хворий солдат, і тут до нього зійшов її голос. «Аріран…»
1
—
співала вона, і болів йому цей голос, на межі шепоту, що
прилетів з невідомих місць. Блін, навіть останній сирота
знає, де його батьки.
Пізньої ночі приплентався Ґіль. Відчинив холодильник,
що було заборонено робити, і поставив щось у нього. А то-
ді впав на койку. Ґіль спав, розкидавши руки-ноги, і Чон До
зрозумів, що в дитинстві цей чоловік мав власне ліжко.
Перекладач одразу заснув.
Чон До й офіцер Со встали в темряві й пішли до хо
лодильника. Коли офіцер Со смикнув за ручку, звідти
легко дихнуло холодом. З глибини, з-за штабелів пакетів
із кров’ю, офіцер Со витяг наполовину надпиту пляшку
1
Одна з найвідоміших корейських народних пісень. У найбільш популяр
ному варіанті співається про нещасливе кохання й водночас про красу гір
та нічного неба.