6 / 36
5
1
Із липня до січня того навчального року другокурсник
Цкуру Тадзакі жив, не маючи в думках нічого іншого,
крім смерті. Десь тоді йому виповнилося двадцять, але
власне повноліття не стало для нього подією, що мала б
якусь важливість. Піти з життя — ось що видавалося
йому в ті дні найприроднішим і найпослідовнішим
учинком. Цкуру досі і сам до пуття не розуміє, чому він
тоді так і не зробив останнього кроку. Адже переступи-
ти поріг між життям і смертю в ту пору для нього було
легше, ніж випити сире яйце.
Він не вчинив спроби самогубства, мабуть, лише
з однієї причини: потреба вмерти була такою безпо-
середньою і сильною, що хлопцеві просто не наверта-
лися конкретні думки про те, як саме розпрощатися
з життям. Брак конкретики був тут радше другорядним
питанням. Якби тоді на відстані простягнутої руки
з’явилися двері, за якими б чекала смерть, то він від-
чинив би їх без вагання. Глибоко не задумуючись,
наче продовжуючи своє буденне існування. Однак, на
щастя чи нещастя, таких дверей знайти поблизу йому
не вдалося.
Цкуру часто думає про те, що, може, краще було б,
якби він тоді вмер. Адже не існувало би світу, в якому
він тепер живе. І це видається йому заманливоюдумкою:
світу, в якому він є зараз, не було б, а те, що вважають