10 / 36
9
волонтерської діяльності. Одним із них була допомога
учням початкової школи (багато з яких відмовлялося
ходити до школи через психологічну травму) у надолу-
женні програми. Для таких дітей католицька церква
організувала позаурочну школу, і з тридцяти п’яти
учнів класу їхнього ліцею цей варіант завдання на літо
вибрали тільки вони п’ятеро. Згодом у передмісті орга-
нізували літній триденний табір, де волонтери остаточ-
но здружилися з підопічними дітьми.
Коли у таборі випадала вільна хвилина, п’ятеро ліце-
їстів обмінювалися враженнями — і так знайшли одне
в одному спільників. Звіряли свої мрії, ділилися набо-
лілим. А коли табір закінчився, кожен із них відчув, що
він є саме там, де має бути, і саме з тими, з ким треба.
Кожен із них потребував інших чотирьох і відчував, що
й він їм потрібен, — ось таке відчуття гармонії панува-
ло тоді між ними. Це було схоже на злиття хімічних
речовин, яке завдяки доленосній випадковості дало
чудовий сплав. Наскільки ретельно не підбирай ті самі
речовини, як не готуйся, вдруге такого результату на-
вряд чи вдасться досягти.
Після табору друзі продовжували відвідувати дітей
у вихідні: пояснювали їм матеріал навчальної програ-
ми, читали книжки, бавилися в різні ігри. Аще стригли
на подвір’ї траву, фарбували приміщення, лагодили
іграшки. І не припиняли цього робити до закінчення
ліцею — усі два з половиною роки.
Можливо, попервах якесь напруження відчувалося
через те, що у їхньому товаристві було троє хлопців та
двоє дівчат. Якби раптом хлопці та дівчата утворили
пари, то хтось один перестав би пасувати до компанії.
Звісно, ймовірність цього постійно нависала над їхніми